Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"

Ми сиділи і чекали на дії внизу. Було одинадцята, а там була тиша. Я навіть почала хвилюватися і вже подумала, що можливо все це моя уява. Але ж Клим для чогось таємно пробирався до кабінету.

- Лізо, чому він не виходить?

- А я звідки знаю.

- Вже опівніч, я здається їсти хочу.

- Тихо, здається двері відчинилися. Треба було камеру й у коридорі поставити. Якщо не підніметься, значить нас накачав снодійним.

- Ну так, йому з ногою важко підніматися, може ти й маєш рацію.

На планшеті ми спостерігали як Клім зайшов до кабінету.

- Значить, він впевнений, що ми спимо, навіть не перевірив. Стілець лежить, так і було?

- Я нічого не чіпав. Ймовірно, він тоді впав, коли ми чули шум.

- Він хоче знову стати на стілець. Йому треба нагору. Біденький. Хоч іди й допоможи йому, бо нам ще довго доведеться його пасти.

- Я не думаю, що тато останнім часом лазив нагору.

- Якщо так, то що він шукає?

- Я не уявляю. Заповіт у нотаріуса. Чернетки шукати, який сенс?

- Але ж щось йому треба.

- Це так.

- Він не думає, якщо зараз навернеться зі стільця, йому треба буде відповідати на запитання, що він тут уночі робить.

- Ага, він узяв і зізнався. Викрутиться. Але, що йому так треба? Потрібно його приспати і самим там все ретельно переглянути.

- Точно. Так і зробимо. Але можна простіше, вигнати його з дому.

- Подумаємо. Справа в іншому, дивись, він не може дістати.

Клим не зміг стати на носки, тож зліз із стільця і вийшов. Прийшов із Лідою. Вона знімала папки, він перебирав вміст. Дуже хотілося припинити це кіно. Але несподівано воно саме припинилось. Ліда мабуть забула, що стоїть на стільці і ступила повз і полетіла вниз. Вона почала скиглити, а Клим злитись.

- Ходімо, їй потрібна допомога.

- Але ж він думає, що ми спимо. Під яким соусом ми прийшли?

- Чому зі звуком не поставив камеру?

- І так зрозуміло, він матюкається.

- Нам треба самим там усе переглянути. А потім його підловити.

- Як? Тільки якщо вигнати з дому.

- Зараз вони вийдуть. Я пішла, поки буду сходити до низу якраз з ними зустрінусь. Типу мені не добре. І викличу швидку, хай їх заберуть і ми оглянемо все.

- Я з тобою.

- Ні.

Я сходила зі сходів саме тоді, як Клим кульгаючи тягнув Ліду. Це було ще те видовище.

- Їй погано? Мені також не добре. Напевно ми отруїлися. А чому вона тягне ногу?

- Лізо, займайся собою, ми самі розберемося.

- Ні, мені треба швидку, дуже боляче, - заплакано сказала Ліда.

- А що сталося? Клим, мені здається тобі теж не добре. Він був у сильному поті.

Я дістала з кишені телефон і почала викликати швидку допомогу. Вони приїхали швидко і забрали обох, незважаючи на категоричну відмову Клима.

- Клим, Герман спить, він не зможе поїхати з вами. Я не дуже почуваюсь, приїду до вас завтра.

- Не треба, я втечу.

- Навіщо? – він не відповів.

Як тільки вони поїхали, ми з Германом пішли шукати самі не знаючи що.

- Треба ще пістолет у нього забрати, я думаю, що він сюди його приніс.

- Тільки руками не бери, не залишай свої відбитки.

- Ось не думав, що опинюся в такій ситуації.

Весь верх шафи було завалено папками, причому там були документи навіть тридцятирічної давнини.

- Уяви, він його й не ховав.

- Він не передбачив, що так буде. Таке враження, що твій тато склав тут весь архів.

- Знати би, що шукати.

- Я думаю ми зрозуміємо, що шукаємо, коли воно трапиться.

Минуло дві години наших пошуків, результату не було та азарт пошуків почав зникати. Та ще хотілося спати. Герман пішов заварив міцну каву. Я побоялася пити таке міцне, адже, можливо, я вагітна. Довелося збрехати, що в мене печія. Кава пахла, хотілося спати, це були тортури. Підганяло те, що Клим справді може втекти з лікарні. Було близько п'ятої ранку, я вже без жодного інтересу перегортала вміст чергової папки, і навіть відразу не зрозуміла, що знайшла те, що треба. Тільки коли побачила фотографію, як мені здалося вбитої людини, зрозуміла, що ми знайшли те, що шукали.

- Герман, бінго, ось те, що ми шукали. Давай все складати на місце і пішли дивитися, що він шукав.

- Потім складемо.

- Ні, все має бути як було. Клим не повинен помітити. Ми ще не придумали, як його викрити.