Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"

Ми розбирали вміст досить великої папки.

- Герман, таке враження, що тут зібрано матеріал на когось.

- Так, зрозуміти б на кого.

- І лише одна фотографія жінки. Ти її знаєш?

- Ні. Як нам дізнатися, хто вона?

- Мені інше цікаво, чому твій батько сховав папку, і не відкрив один конверт.

- І правда!

- Я думаю, ми маємо право відкрити конверт.

- А може, з мамою поговорити. Судячи з змісту, можливо, за нею стежили.

- А в цій стопці зібрано копії бухгалтерських звітів. Можливо, це чорна бухгалтерія.

- Ось записка «Любий, ми маємо зустрітися, це важливо. Давай як завжди». І ще одна, «Любий, я все одно буду тебе так називати, хоч ти і сердишся. Я не винна не перед тобою, не перед твоїм батьком. При зустрічі я тобі все поясню».

- Цікаво, але нічого не зрозуміло. Для чого все це шукав Клим?

- Я думаю ми маємо право відкрити конверт, щоб усе зрозуміти. Тим більше, батька вже немає. А потім поговоримо з мамою.

У конверті був документ, в якому говорилося, що Климу належить п'ятдесят відсотків акцій фірми «Стройми».

- Я ніколи про таку фірму не чув. Ліза, можливо, твій батько знає, він давно в цьому бізнесі.

- Мені здається, що краще поговорити із Тетяною Вікторівною. У мого тата буде багато питань, на які треба буде відповідати, а ми не знаємо відповіді.

- Я не зрозумію, чому тут ці документи? Чому тато мені нічого не розповів? Клим з'явився як чорт із табакерки. Чому він раніше не з'явився? - Герман був стривожений, з'явилися складнощі, а раніше він жив безтурботно.

 - Ти маєш рацію, треба поговорити з твоєю мамою. А Клима не можна пускати до будинку поки все не з'ясуватися.

Ми вийшли з кабінету, у їдальні почули шум. Дуже обережно зайшли, думаючи, що прийшов Клим, то була Тетяна Вікторівна.

- Доброго ранку діти. У мене, як і вчора, жахлива спрага.

- Мамо, нам треба з тобою поговорити. Це дуже важливо та дуже терміново.

- Германе, ти такий стривожений! Добре, тільки я приведу себе до ладу.

- Мамо, це важливо.

- Важливо, - вона подивилася на мене - гаразд, давайте поговоримо. Тільки чаю заварю, дуже сушить.

Ми сіли за стіл де вечорами грали в карти. Герман поклав перед Тетяною Вікторівною папку. Вона поставила чашку з чаєм на стіл, з якої не встигла зробити ковтка, і трохи тремтячою рукою відкрила папку.

- Де ти знайшов її?

- У батька у кабінеті.

- Що ти там шукав?

- Її шукав Клим. Він тебе і нас учора приспав снодійним. Тільки ми не встигли заснути, завдяки Лізі, вона зрозуміла, що він щось задумує. А тепер розповідай ти, я бачу, ти все знаєш.

- Це довга історія.

- Ми не спішимо.

- Все почалося до того, як ми з твоїм татом розписалися. Проте я була в курсі того, що колись сталася жахлива історія. Павло був молодий і амбітний, він хотів побудувати свою велику компанію, але для цього він мав лише бажання і розум. Йому були потрібні гроші. Так ось, він знайомиться з однією процвітаючою багатою молодою жінкою і вони спільно відкривають будівельну фірму під звичайною назвою «Стройми». В результаті, утворюється любовний трикутник я, його дружина та Світлана. Вірніше вони були вже суперницями, а ми з Пашою зустрілись трохи пізніше. Я розуміла, що не маю на нього прав, і мовчки страждала, я дуже любила його. А ось його законна дружина хотіла позбутися блакитноокої білявки.

- Стривай, Клим чий син?

- Ти не бачив його маму?

– Ні.

- Вона теж блакитноока блондинка.

- А як же так виходить, татові подобалися блакитноокі блондинки, а вибрав брюнетку.

- Я не знаю що тобі відповісти. Але ми дуже любили одне одного, і нам не завадили жодні перепони. Ну так ось, його дружина стала стежити за Світаю. Про це я дізналася років двадцать тому. Вона принесла цю папку, сказала, що тут докази махінацій на фірмі "Стройми" і що якщо я не визнаю її сина як спадкоємця, вона зуміє довести, що Світлану вбив Павло.

- Це фотографія Світлани?

- Так. Але твій тато не вбивав. Вона оступилася, впала і вдарилася об стіл. Тоді там було багато людей, у них був банкет. То був нещасний випадок, і це доведено. Було слідство.

- Тоді, що вона хотіла сказати цією фотографією?

- Я не знаю. Коли Паша прийшов додому, я йому показала папку та розповіла про її вимоги. Він сказав, що з нею поговорить, а папку засунув, мабуть туди, де ти її знайшов. І все, ми більше про це не згадували. Він тільки сказав, що поговорив із нею і все вирішив.

- Вибачте, не розумію, чому Павло Олексійовичу тоді не став піклуватись сином. Він же вже тоді за нього знав.

- Він дуже не любив коли на нього давили. А під старість став занадто сентиментальним. Ну да, він трохи не так тобі все сказав. Но ти на нього не сердься. Він коли йому ставало погано, став іноді все путати, забувати.

- А цей конверт чому не розкрили тоді. Ми знайшли його тут запечатаним та вирішили розкрити.

- Там не було цього конверта. Я точно пам'ятаю. Що там?