Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

— Über! — прошепотів той у відповідь. — Вони порушили закон. Заборонили проєкти, фільми, пісні… все про минуле. Сьогодні вранці в ефірі показали сюжет про ярмарок чотирирічної давності. Ось їх і заарештували. Журналіста, оператора, режисера монтажу… Über! — Його очі налилися слізьми. Давид дістав з кишені üФон. Він поспішав на роботу, тому попросив Дамблдора надіслати все важливе на пошту, разом з оновленим законодавством. Справді, рівно опівночі влада заборонила минуле. У буквальному сенсі заборонялося створювати що-небудь з прив’язкою до нього — чи то фільм, сюжет, розповідь, пісню, картину, чи щось подібне. Відтепер заборонялося навіть говорити про минуле, нехай навіть про власне, про особисте життя. «Все, що відбулося за три місяці до поточного моменту, в якому перебуває öсобина, — заборонено… Передбачено покарання залежно від обтяжувальних обставин у вигляді штрафу в розмірі тримісячної оплати праці або ув’язнення від 5 років до довічного перебування у виправній колонії суворого режиму», — вказувалося в документі. На тлі цього ще одна заборона, прийнята минулої ночі, зовсім не шокувала Давида. Лікарі більше не мали права ставити діагноз «недоїдання». Він суперечив загальним твердженням про добробут і високий рівень життя в Üмперії. У новинах давно перестали згадувати про неблагополучні регіони, де голод масово косив цілі поселення бідних öсобин.

Давид піднявся до загального офісу.

— Über! Які öсобини вшанували нас своєю присутністю! — радісно вигукнула Ясмін. — Я вже думала, ти ніколи тут не з’явишся. Уникаєш мене? Über! — складалося враження, що їй подобається ставити öсобин у незручне становище.

— Über! Що ти? Анітрохи, — всміхнувся Давид і, сам не зрозумівши навіщо, додав: — Давай підемо куди-небудь у ці вихідні. Über! — він не збирався більше зустрічатися з Ясмін і відразу ж пошкодував про сказане. Однак було запізно відмовлятися від власних слів.

— Über! Домовилися. Über! — погодилася Ясмін і, задоволена, пішла на збори.

Колеги за комп’ютерами не відриваючись дивилися в монітори, їхні пальці раз за разом бігали по клавіатурі. У повітрі витало напруження. Ранкові події, безумовно, подіяли на працівників телецентру не найкращим чином. Керівництво, очевидно, врахувало вплив того, що сталося, на стан підлеглих, бо незабаром було оголошено загальну кавову двадцятихвилинку. «Явка обов’язкова», — повідомили по гучному зв’язку.

Давид налив собі кави з кокосовим молоком. Він переходив від однієї купки колег до іншої. Всі без винятку обговорювали арешт телевізійників і заборону минулого.

— Über! Я не уявляю, як тепер взагалі говорити. Що, треба рахувати аж до дня або навіть до години, хвилини, щоб переконатися, що подія, про яку ти хочеш розповісти, відбулася не раніше трьох місяців від моменту, коли ти говориш? Über! — розгублено розвівши руками, нервово загигикала секретарка.

— Über! Колеги, — зголосився говорити юрист. — У роботі, звичайно, варто на всі сто дотримуватися закону. З ефіром жарти погані. Але щодо особистого життя все дуже просто. Брехати, на щастя, ще ніхто не заборонив, — засміявся він. — Тому, якщо необхідно, просто говоріть, що подія відбулася минулого тижня. Тоді навіть за законом вам складно буде пред’явити претензії. Ось, наприклад, коли я народився, минулого тижня, в той день був жахливий ураган. Розумієте, про що я? Хто що скаже? Причепитися нема до чого, якщо ви, звичайно, не юрист, як я. Я зможу. Але обіцяю цього не робити. Über! — öсобина широко всміхнулася.

Над головами пролетіли дрони.

— Über! Колеги, — зазвучав голос із гучномовців, — обов’язкову кавову двадцятихвилинку завершено. Оголошуються додаткові двадцять хвилин. Цього разу добровільні. Охочі можуть продовжити пити каву і спілкуватися. Über!

Давид непомітно пішов. В архіві, зачинивши за собою двері на замок, спустився на мінус четвертий поверх. Він насилу відсунув полицю-карусель, що приховувала потаємні двері. На мінус п’ятому, висвітлюючи шлях ліхтарем, Давид добіг до зовнішньої стіни будівлі. У порожньому кутку він установив і активував маячок, який повинен був допомогти Джо Амаре точно спроєктувати тунель.

Давид уже сидів у своєму кабінеті, коли двері без стуку відчинилися і в кімнату зайшов президент телецентру Юрій Світков у компанії трьох високопоставлених колег. Над порогом у повітрі повисло з десяток мінідронів.

— Über! Давиде, вибач, я нічого не можу зробити. Ти хороший працівник, але… Über! — безпосередній керівник Давида розгублено подивився на президента.

— Über! Дуже приємно, — засяяв усмішкою Юрій Світков, потискуючи руку Давиду. — Як уже сказав ваш начальник, на жаль, нам шкода прощатися з вами. Ви звільнені за непотрібністю. Über!

— Über! — тільки й вимовив у відповідь Давид, від несподіванки втративши мову.

— Über! Але ви не хвилюйтеся, я попросив ваше керівництво, щоб, за можливості, допомогли з працевлаштуванням. Так, Степановичу? Über! — Світков постукав рукою по столу.

— Über! Звичайно, звичайно. Über! — підтвердив Степанович.

Давиду не дали часу на збори. Він встиг схопити лише рюкзак. Усі вийшли в коридор, де вже чекала бригада будівельників.

— Über! Заблокувати вхід. І наглухо перекрити стіною. Відзвітувати сьогодні ж. Усе зрозуміло? Über! — запитав Світков і пішов, не чекаючи на відповідь.

До Давида підійшов Василь Степанович.

— Über! Давиде, я дам знати, якщо що. Ще раз, мені щиро шкода. Архів більше не потрібен. Його вирішили законсервувати. Всі необхідні матеріали будуть зберігатися суто у цифровому форматі й автоматично видалятися по закінченню трьох місяців. Сам розумієш… Über!

Давида вивели на вулицю двоє охоронців і мінідрон, який на відео зафіксував випровадження колишнього співробітника за межі телецентру.

Давид вирушив до парку, викурив пів пачки сигарет, перш ніж Максим вийшов на обід.

— Über! Давиде, я охренів, — підходячи, вимовив Макс. — Весь телецентр гуде про архів. Спритно вони, суки… — прошепотів він. — Дай цигарку. Über!

Давид не знав, що робити з вільним днем, який несподівано звалився на нього. Телецентр давно став його другою домівкою. І навіть зараз, у не найкращі часи, він відчував себе там на своєму місці.

Давид ішов світ за очі. Багато курив і думав, прокручуючи в голові те, що трапилося. «Зате я встиг встановити маячок», — відзначив він для себе один світлий момент у цій дивній історії. Пізніше прийшло повідомлення від Максима про