Читати книгу - "Улісс"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Улісс" автора Джеймс Джойс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 296
Перейти на сторінку:
йому, що він може поцілувати мене в сраку, — відповів Майлс Кроуфорд, показавши рукою, куди саме. — Дослівно так і перекажіть.

Він трохи не в собі. Треба обачно. Вони йдуть, щоб по чарці. Дружним гуртом. І Ленеган у своїй кепці члена яхтклубу теж, щоб випити надурняк. Підлизався за своїм звичаєм. Чи не молодий Дедал — застрільник цього заходу? Сьогодні на ньому добрі черевики. Минулого разу, коли я бачив його, ті просили каші. Десь він місив грязюку. Безтурботний хлопець. Чого його понесло в Айриштаун?

— Ну що ж, — сказав містер Блум, переводячи погляд на редактора. — Якщо я дістану ескіз, тоді варто буде дати коротку замітку. Гадаю, він погодиться на оголошення. Я йому перекажу…

П. М. Я. І. С.

— Він може поцілувати мою ясновельможну ірландську сраку{298}, — гучно повідомив через плече Майлс Кроуфорд. — Коли завгодно, якщо йому заманеться, — так йому й перекажіть.

І, поки містер Блум стояв ні в сих, ні в тих, пробуючи посміхнутися, той рушив далі рвучкою ходою.

Розжитися на гроші

— Nulla bona[104], Джеку, — пояснив він, черкнувши п’ятірнею по горлянці. — Мені самому отак треба. Сиджу на мілині. Оце щойно, минулого тижня, шукав кого-небудь, хто погодився б гарантувати мій вексель. На жаль, я можу тільки поспівчувати тобі. Якби мені пощастило розжитися на якусь копійчину, то я б із дорогою душею.

Фізіономія у Дж. Дж. О’Моллоя витягнулася, і він простував мовчки. Вони наздогнали інших і пішли поряд із ними.

— Коли вони з’їли холодець із хлібом і витерли свої двадцять пальців папером, у який був загорнений хліб, то підступили ближче до поручнів.

— Тут дещо для вас, — звернувся професор до Майлса Кроуфорда. — Дві дублінські бабусі вийшли на вершину Нельсонової колони.

Оце то колона! — так висловилася перша з двох шкандиб

— Це дещо нове, — схвалив Майлс Кроуфорд. — Може зацікавити читачів. Потрапили на гулянку чистильників взуття на березі Даргла. Дві старі пройди. То й що?

— Але вони бояться, що колона повалиться, — провадив Стівен. — Вони бачать дахи і сперечаються, яка то церква: блакитна баня Ратмайнської, Адама і Єви, чи святого Лаврентія О’Тула. Та дивлячися з висоти, їм паморочиться в голові, тож вони піднімають спідниці…

Ці жіночки, вони трохи без царя в голові

— Легше на поворотах, — застеріг Майлс Кроуфорд. — Ніяких поетичних вільностей. Ми тут у резиденції архієпископа.

— …і сідають на свої смугасті нижні спідниці, та, задерши голови, споглядають статую однорукого перелюбника{299}.

— Однорукий перелюбник! — вигукнув професор. — Мені це подобається. Цікава думка. Розумію, що ви маєте на увазі.

Можна подумати, що дами дарують громадянам Дубліна піґулки негайної дії і швидкісні метеорити

— І від цього у них німіє шия, — пояснив Стівен, — і вони такі стомлені, що не можуть дивитися ні вгору, ні вниз, ні навіть розмовляти. То вони поставили між собою кульок із сливами і ну їх наминати, беручи по черзі, витираючи хусточками сливовий сік із підборіддя і спроквола випльовуючи кісточки між поручні.

Завершуючи свою оповідь, він раптом зареготав гучним молодечим сміхом. Почувши його, Ленеган і містер О’Медден Берк озирнулися, помахали рукою і рушили через вулицю, прямуючи до Муні.

— Кінець? — запитав Майлс Кроуфорд. — То й добре, а то вони могли б укоїти щось гірше.

Софіст затопив задаваці Єлені прямісінько в кирпу. Спартанці скрегочуть кутніми. Ітакійці проголошують їхню Пен звитяжницею

— Ви нагадуєте мені Антисфена{300}, — сказав професор. — Учня софіста Горгія. Про нього кажуть, що ніяк не можна було збагнути, кого він більше гудив, інших чи самого себе. Він був син аристократа і рабині. То він написав трактат, в якому одібрав у аргів’янки Єлени пальму першости з вроди і від дав її бідолашній Пенелопі.

Бідна Пенелопа. Пенелопа Багачка{301}.

Вони приготувалися перейти О’Коннел-стрит.

Алло, центральна!

Десь по різних місцях усіх восьми маршрутів застигли на коліях із непорушними дугами трамваї, які прямували в Ратмайнс, Ратфарнгем, Блекрок, Кінгстаун і Далкі, Сендимаунт Ґрін, Рінгсенд і Сендимаунт Тауер, Доннібрук, Пальмерстон Парк і Аппер Ратмайнс чи поверталися звідти, знерухомлені внаслідок короткого замикання. Візники, кеби, вантажні хури, поштові повози, карети, ящики з пляшками газованої мінеральної води, що торохтіли у візках на кінській тязі, чимдуж поспішаючи.

Як? — і відповідно — Де?

— А як ви це назвете? — запитав Майлс Кроуфорд. — І де вони взяли сливи?

З Верґілія, каже педагог. А другокурсник приписує сливи старозавітному Мойсею

— Назвіть це… постривайте-но, — озвався професор і, розмірковуючи, широко розкрив свої довгі губи. — Назвіть це… хвилинку. Назвіть це так: deus nobis haec otia fecit[105].

— Hi, — заперечив Стівен. — Я називаю це Погляд на Палестину з гори Пісґи або Притча про сливи.

— Розумію, — сказав професор.

І лунко засміявся.

— Розумію, — повторив він із щирою втіхою. — Мойсей і край обітований. Це ж ми підказали йому цю ідею, — додав він, звертаючись до Дж. Дж. О’Моллоя.

Цього чудового червневого дня за провідну зірку править Гораціо

Дж. Дж. О’Моллой утомлено позирнув скоса на статую і промовчав.

— Розумію, — знову повторив професор.

Він зупинився під пам’ятником серу Джонові Ґрею і поглянув угору на Нельсона крізь мереживо зморщок своєї кривої посмішки.

Відтяті кінцівки чоловіка виявляються великою спокусою для ласолюбних бабусь. Енн совається, Фло вигинається, а проте чи можемо ми їх ганити?

— Однорукий перелюбник, — повторив він, насупившись. — Це мене, по правді, забавляє.

— Та й бабусь це теж забавляло, — зауважив Майлс Кроуфорд, — якби ми знали все, що відомо лиш Господу Богу.

Епізод 8

Ананасні льодяники, лимонний цукат, іриси. Медоволипка дівчина совок за совком насипає цукерки учителю із школи Християнських братів{302}. Щось вони там святкують. А потім у дітей заболять животи. Постачальник цукерок та зацукрованих фруктів Його Величности Короля. Боже. Спаси. Нашого. Сидить собі на троні, смокче червоні пастилки до білого осередку.

Насуплений парубійко з АМХ[106], що чатував у кондитерській Ґрема Лемона серед теплих солодких випарів, ткнув у руку містерові Блуму якусь листівку.

Серце із серцем розмову веде.

Блу… Це я? Ні.

І чинила ти блуд… Кров агнця.

Повільна хода повела його, заглибленого в читання, до річки. Чи ти здобув спасіння? Усі ми обмиті кровію агнця. Господь жадає кривавої жертви. Народження, одруження, мученик, війна, закласти будівлю, пожертва, спалення нирки, олтарі друїдів. Ілія уже йде. Доктор Джон Александер Доуві{303}, який відновив храм у Сионі, — він уже йде.

1 ... 51 52 53 ... 296
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Улісс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Улісс"