Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Порожня могила, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Порожня могила, Джонатан Страуд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Порожня могила" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 103
Перейти на сторінку:
Різними були тільки постаті ошатно вбраних літніх добродіїв та добродійок, що виходили з цих дверей. Одна з цих постатей відразу впала мені в око.

— Я знаю його! — я показала на сивого чоловіка з високими залисинами й трохи сутулими плечима. На ньому був чорний, довгий, страшенно старомодний сурдут.

Локвуд кивнув:

— Так. Це секретар Товариства Орфея. А виходить він з парадних дверей будинку цього Товариства.

Товариство Орфея було елітним клубом у центрі Лондона, до членів якого переважно належали багаті промисловці й підприємці. Офіційно метою Товариства було вивчення різних теоретичних питань Проблеми, проте нам свого часу пощастило дізнатись, що ці дослідження давно вже перейшли в практичну площину. Скажімо, окуляри, що дозволяли Кіпсові бачити привидів навіть тепер, коли він мав уже двадцять два роки, були винаходом Товариства Орфея. До того ж з’ясувалося, що з таємною діяльністю Товариства була тісно пов’язана Пенелопа Фіттес — чи то пак Маріса, до чого я ніяк не могла звикнути. Одного разу ми відвідали буд инок Товариства—затишне гніздечко з плюшевими канапами, товстими килимами на підлозі, картинами по стінах, мармуровими скульптурами й міцно зачиненими дверима.

— Сподіваюсь, вам не варто нагадувати, — провадив Локвуд, — що коли на Джорджа напали, у нього з собою був примірник «Таємних знань» — рідкісної книжки, написаної Марісою. Цю книжку, що донедавна вважалась утраченою, в Джорджа силоміць відібрав Руперт Ґейл. Як нам відомо, існують ще два примірники цієї книжки. Один зберігається в Чорній бібліотеці Будинку Фіттес—її занадто добре охороняють, щоб ми змогли туди потрапити. А другий — у Товаристві Орфея, й цієї ночі я збираюсь його викрасти. Нехай вас не бентежить, що це буде крадіжка, бо ми хочемо знешкодити нашого найголовнішого ворога — Марісу. Чому я вважаю Товариство за її спільників? Пригадайте, що казав нам оцей самий старигань-секретар, коли ми були там у гостях. Він сказав, що найголовніше завдання Товариства — виграти битву. Не проти привидів, а проти самої смерті. Тобто вони працюють над тим самим, що й Маріса.

— До того ж це Товариство заснувала вона сама, — нагадала я.

— Авжеж, — підтвердив Локвуд і по черзі оглянув нас. — Ну, хто готовий вирушити зі мною?

— Звісно, всі, — відповіла Голлі. — Нащо ти питаєш?

Кіпс трохи нахилився вперед у своєму кріслі:

— Гаразд. Останні два дні я стежив за будинком Товариства — хто заходить туди, хто виходить, яка там охорона. Двері будинку замикають рівно об одинадцятій вечора. Щодня. Після того пролізти всередину крізь вікна першого поверху неможливо, їх зачиняють міцними залізними віконницями: не тільки від злодіїв, а й від привидів. А по-друге, будинок ніколи не порожнює. Там завжди хтось є, ті, що залишаються на ніч, збираються в кімнатах на першому поверсі й чимось там займаються.

— Цікаво, чим саме? — запитала я.

— Навіть гадки не маю. Може, влаштовують якісь чудернацькі експерименти, може, просто мелють язиками, а може, дрімають біля каміна. Майже всі члени Товариства — старі шкарбани. Ось погляньте самі, я сфотографував усіх, хто виходив звідти вранці.

Ми уважно оглянули фотографії.

— Відомостей, звичайно, замало, — зітхнула Голлі.

— От якби з нами був Джордж, — зауважила я, — ми вже мали б плани всіх поверхів будинку, повний список членів Товариства й коротку історію його діяльності.

Кіпс поглянув на мене:

— Дорікати завжди легко. А знаєте, як я роздобув всі ці відомості? Перевдягся малярем і два дні поспіль удавав, що фарбую огорожу біля будинку навпроти! — він скрушно хитнув головою. — Повірте мені: це в біса важка робота — витягти з кишені фотоапарат і зробити знімок так, щоб ніхто цього не помітив!

— Ти впорався якнайкраще, — заспокоїв його Локвуд. — А я тим часом ще дещо дізнався. Оця пара підстаркуватих близнюків — це ж управителі корпорації «Світанок»? Вони теж члени Товариства... Скажи-но, Кіпсе, а чи багато людей там звичайно залишається на ніч?

— Десь четверо чи п’ятеро. Секретар — щовечора. Він, напевно, живе в цьому будинку.

Локвуд поворушив пальцями:

— Що ж... не найкраще місце для грабунку. Проте, з іншого боку, якась купка немічних стариганів... Якщо вони заважатимуть нам, ми їх скрутимо й спокійно закінчимо нашу операцію. Можливо, це й не дуже досконалий план, однак нічого мудрішого я вигадати так і не зміг. Які є питання?

Голлі підняла руку:

— Щось я досі не розумію, як ми проберемось у будинок.

— Щодо цього не турбуйтесь. Кіпс уже все розвідав. Ще які є питання?

— А Джордж? — нагадала я. — Чи можна залишати його під опікою Фло?

Локвуд кивнув:

— Фло дуже дбайлива. Гадаю, з Джорджем усе буде гаразд.

Зненацька згори долинув дикий моторошний звук. Я ніколи не чула, як виє гієна, коли патрає свою здобич, але цей звук, напевно, був ще страхітливіший. Ми приголомшено заціпеніли.

— Це сміється Фло, — прошепотів Локвуд. — Мабуть, хоче розвеселити Джорджа... Боже милий, оце то деньок випав!

* * *

Район Сент-Джеймс, де містився будинок Товариства Орфея, був добре захищений від привидів. Щовечора тут засвічувались, заливаючи вулиці аж до ранку своїм білим світлом, захисні ліхтарі, вздовж тротуарів струменіла рівчаками вода, а біля вхідних дверей кожного будинку парувала лаванда. Стоячи зараз на даху та відсапуючи, ми бачили внизу цілий розсип червонястих вогників і відчували солодкаві лавандові пахощі. Десь удалині ревла поліційна сирена. Локвуд стояв на краєчку даху, дивлячись на захід. Легенький вітерець куйовдив йому волосся й бавився з довгими полами пальта. Локвудова рука спочивала на ефесі рапіри. Обличчя його було замислене й сумне, він ніби зазирав у майбутнє й не бачив там нічого радісного. Я дивилась на нього, й мені краялося серце.

— ТвійЛоквуд— лицедій, — зашепотів з рюкзака череп. — Він просто хоче вразити вас. Що йому там виглядати? Я певен, що ми взагалі не підемо в тому напрямі.

— Підемо, — заперечила я. — Цими дахами можна дістатись до самісінького будинку Товариства Орфея. А Локвуд не лицедій. Він просто перевіряє, чи вільна дорога.

— Звичайно, вільна! — пирхнув череп. — Що вам тут, на дахах, може завадити? Хіба що сонних голубів сполохаєте чи на здохлого кота наступите! Усе легко й просто, якщо не вдавати з себе героя...

Дотепер дорога справді видавалась нам легкою. Ми пройшли через Сент-Джеймс і майже дістались до вулиці, на якій стояв будинок Товариства

1 ... 51 52 53 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Порожня могила, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Порожня могила, Джонатан Страуд"