Читати книгу - "Однойменні, Едрієн Янг"

Відгукнулася Вілла.

— Подивимося. Вітри ніби не такі вже злі. Ми на достатній глибині, вітрила спущені. Має впоратись.

Мені не сподобалося, що вона сказала «має».

Вест іще якусь хвильку поміркував, знову поглядаючи на небо. Занурюватися мені, але ж капітан тут — він. Командувати йому.

— А течія що?

— Вона зміцніє, — визнала я. — Я визначу, коли треба буде вибиратися з-під води.

— Гаразд. — Він стягнув сорочку через голову. — Тоді гайда.

Я спустилася під палубу, грюкнула дверима кубрика. Кой, Остер і Геміш досі спали у своїх гамаках. Гемішеве хропіння обірвав стукіт дверей. Я підхопила Коїв ремінь, що звисав із перебірки, і жбурнула до його гамака.

Той смикнувся, прокидаючись, сів, похапцем видихнув:

— Що за?..

— Шторм, — повідомила я. — Вставай.

Той із гарчанням викотився з гамака, гупнув п’ятами об підлогу.

Я піднялася назад на верхню палубу. Вілла бурмотіла щось сама до себе. Тоді полізла на грот-щоглу із перекинутим через плече мотком мотузки — укріплювати такелаж¹⁸.

Кой забирав волосся у вузол, поглядаючи на небо.

— Налякався, добувачу? — насміхалася Вілла згори.

— Та я пірнав у такі шторми, які б цю шкаралупку проковтнули, — недобре посміхнувся той.

Ми обробили дванадцять рифів, лишалося ще двадцять два, і в бурхливій воді ми просуватимемося повільніше. Це напевне виб’є нас із графіка, і як ми його надолужимо — незрозуміло.

За мить на верхніх сходинках виринув сонний Остер, окинув поглядом палубу.

— Шлюпку, — скомандував йому Пай.

Той без зайвих запитань підкорився, почовгав на шканці й узявся допомагати Вестові спускати крихітний човен на воду. Той сіпався під вітром, напинаючи трос. Я завмерла біля леєра. Відчувала, як напружився кожний м’яз, із жахом передбачаючи стрибок. Після цілого дня занурень і дрібки відпочинку не залишалося жодного клаптика тіла, який би не скимлів, а по кількох додаткових годинах у штормовій бовтанці ще й погіршає.

Надто не замислюючись, я обома руками міцніше притиснула до себе інструменти і плигнула. На льоту глибоко вдихнула, врізалась у воду, а перші хвилі вже накочувалися на судно. Випірнувши на поверхню, сильно замолотила ногами, щоб розігнати кров у задубілих кінцівках, і знову втягнула в легені повітря. Вест і Кой плеснули обік мене, а нагорі решта команди скупчилася біля

борту, сторожко спостерігаючи за хмарами віддалік. Хвилювалися.

Ми влізли в шлюпку, Вест підхопив весла, вставив у кочети і притиснув до грудей. Вітер щохвилини міцнішав, капітан гріб проти потужного напору води, а я схопила руль.

Щойно дісталися до місця, я відразу плигнула, не гайнуючи ні секунди. Якір упав у воду, я притиснула руки до зболених ребер і стала наповнювати легені повітрям.

— Тримайтеся західного боку гребеня, щоб течія не жбурнула на риф, — просичала між вдихами й видихами. — І за вирами пильнуйте. Вони міцнішають.

Кивнула на стіну води віддалік — там море вже здибилося. Коли шторм на нас упаде, вир перетвориться на водоверть, яка затягатиме до воронки все, чого торкатиметься.

Кой із Вестом кивнули, не припиняючи майже синхронно розробляти дихання. Я втягнула фінальний ковток холодного повітря, у грудях запалало, і я пішла під воду.

Руки вільно підвела над головою, опускалася без зусиль, зберігаючи сили для боротьби з течією. Перше вона торкнулася стоп, відтак закрутилася навколо, і волосся відкинулося назад від обличчя. Риф промайнув над нами, ми пропливли над хребтом, з якого майоріли до нас рожеві шовкові прапорці. Але у воді вже клубочився пісок, перетворюючи все довкола на зеленкуватий серпанок, у якому важко буде щось розгледіти. Діставшись місця, на якому закінчив попереднього дня, Кой ухопився за край скелі, пірнув у щільний осад — і майже зник з-перед очей, щойно ми рушили далі. Потім уже Вест надибав наступну мітку і рвонувся вбік від течії. Його теж проковтнула мутна імла.

Діставшись останнього прапорця, я попливла вниз, вільно опускаючись до рифу. Голос моря вже геть перемінився, поглибшав, хоча рев шторму ще чувся на відстані кількох миль.

Вийняла з ременя молоток, обрала найбільше зубило, взялася хутко стукати, відбиваючи кірку з корала. Коли з-під неї відкрилася скеля, притиснула палець до краю, споглядаючи, як кришиться порода. Дивний камінь: таке відчуття, ніби від його часточок вода навколо щільнішає. Якщо це те, що я подумала, то пропустили його через незвичайне скельне утворення, яке спотворювало форму сховку. Кварц-димовик — мінерал рідкісний і цінний, але ж він формується в польовому шпаті, а не в базальті, а саме на такий схожий був цей риф. Ніхто б не взявся шукати тут димовик, і ніхто на нього не натрапляв. Та якщо кварц прихитрився сховатися, то й опівнічний міг таке утнути.

Забачивши блідо-рудувату поверхню базальту, сунула зубило назад у ремінь і витягла молоток. Вистачило кількох ударів — і постав ліловий камінь. Але ж за п’ять занурень ніякого тобі опівнічного не знайшлося. Стискаючи зуби, відколола рештки польового шпату. Та коли пісок осів, лише розчаровано стиснула ручку інструмента. Нічого.

Щупальця коралів сюди-туди хилиталися у

збуреній воді, рибки пропливали крізь течію за примхливими траєкторіями. Рев шторму пронизував море, немов протяжлива громовиця, збиваючи мене з пантелику. Якщо на цьому рифі є якийсь опівнічний камінь, то так я його не розшукаю.

Я розвернулася, випустивши бульбашку з губ, притиснулася спиною до скелі і споглядала, як віддалік тьмяно розкручується блідо-зеленкуватий закрут. За кілька хвилин ми втратимо й те слабеньке світло, що нам лишилося, і вимушені будемо перечікувати вітри.

Крізь товщу води долинув різкий стукіт. Я глянула поверх хребта й уздріла Коя, що завис над вершечком рифу. Він стукотів зубилом об зубило, намагаючись привернути мою увагу. Коли я перехопила його погляд, пірнув назад і зник.

Вест зрушив із того місця, де працював, і поплив до нього. Я теж посунула за ним, проштовхувалася крізь воду, а серце гупало у вухах.

Кой усе вдаряв по ручці зубила, чорне волосся злітало над головою переплутаними пасмами. Я підпливла до Веста й заклякла, помітивши глибокий червоний поріз, що тягнувся через його плече. Схоже, він напоровся на край рифу.

Легенько торкнулася пораненої шкіри, а він озирнувся і клацнув пальцями: не хвилюйся, мовляв, —