Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

Тиждень минає непомітно. Занадто хутко. Занадто насичено. Щоб я був поруч із донькою та не стидався, не напружувався, не думав, де жити цей тиждень — чи у селищі, що не зручно через неблизьке розташування від школи, чи у місті, теща вигадує собі розвагу та їде до сестри в область до вихідних. Таким чином квартира на Сихові вся залишається в нашому з Ангелінкою розпорядженні.

Доня радіє, що я цілодобово поруч. Ми з нею багато розмовляємо, вчимо уроки, гуляємо парком, ходимо на батути й, звісно ж, купуємо на вечерю фаст-фуд. Не скажу про себе, що я поганий батько, бо Ангелінка часто повторює, що я найкращий тато серед усіх, але кулінарними здібностями не володію на належному рівні. Яєчня та заморожені напівфабрикати — моє стандартне вариво. Та на таких харчах довго не протягнеш, тому вигадую донечці нагороди за чемну поведінку й дозволяю їй, то солодощі, то інші смаколики, які зазвичай під забороною. Раз у рік, вважаю, і пундики-мундики дозволені. Але сьогодні вже й субота нас настигає. Теща повертається від сестри. Настає кінець дурощам і маленьким секретикам батька і доньки.

Оскільки ми не знаємо, коли саме чекати на Олю, то я порахував за правильне ввечері поїхати до себе. Це засмучує мене, але втішає той факт, що у нас у резерві ще залишався цілий день попереду.

Спершу планувалося поїхати з донечкою в кінотеатр, але через ранкову сирену, що прокотилася містом писклявим звуком, довелося від ідеї відмовитись. Натомість вирішили обмежитись розважальним ігролендом неподалік. І от, поки нині донька розважається, купаючись у кульках і бавлячись зі своєю однокласницею, котру батьки теж привели у вихідний день сюди, я спостерігаю за нею осторонь, дивуючись, як швидко ростуть діти.

Через дитячий сміх і концентрацію уваги на постаті доньці, я не одразу помічаю, що мені телефонують. Коли ж усвідомлюю, що в кишені штанів телефон не заспокоюється від серії викликів, то дивуюсь.

На дисплеї незнайомий номер...

Не довго думаю та відповідаю. І чую голос, який аж ніяк не очікував почути, проте який сплутати не зміг. Це та сама Марфуша, сестра Даниленка?! Так. Свою особу вона підтверджує словами.

— Марфо, з якої нагоди маю честь із тобою розмовляти? Ви знову посварились із Вадимом і тебе цікавлять деталі процесу розлучення та наслідки таких дій?

Над моїм жартом дівчина сміється, але відхиляє його. Мовляв, не це причина. І починає швидко белькотіти щось, але діти поруч кричать і сміються, тому я не кожне слово її розумію і прохаю її написати у форматі текстових повідомлень. Марфа одразу ж закінчує виклик.

Минає менше хвилини, а я вже й отримую повідомлення у застосунку Вайбер.

МАРФУША: Потрібна твоя допомога. Чому саме твоя? Бо минулого тижня, перед тим, як покинути квартиру брата я шукала свій телефон і скористалась твоїм, щоб здійснити собі виклик. Без дозволу. У тебе там просто не було пароля, тому вибачай... І ось твій номер у мене зберігся, тож я це розцінюю, як знак, що ти можеш допомогти.

Подумки регочу. Марфа така кумедна. Скористалася телефоном і тепер перепрошує... Ну з ким не буває.

Я: І чим я можу бути корисний? Ще треба чийсь телефон розшукати? Якійсь незаміжній подружці твоїй зателефонувати, щоб і у неї мій номер зберігся?

Регочу у своїх думках ще дужче. Не знаю, що очікувати від цієї дівчини.

МАРФУША: Хаха! Смішно, однак не вгадав. Справа стосується Анжеліки.

Ось тепер я напружуюсь. Якщо спершу я здивувався, то зараз завмер. Щось трапилось з Анжелікою? Вона потрапила в аварію і тепер їй потрібне переливання крові й вони шукають донора рідкісної групи? У чому справа?!

Відправляю наступне повідомлення бездумно та миттєво:

Я: Що з Анжелікою?

На щастя мої нерви Марфа не випробовує на стійкість і за мить заспокоює мене. Частково.

МАРФУША: Із нею все гаразд. Мені лише хочеться, щоб вона була щаслива.

Впадаю у ступор. І як розтлумачити ці слова? Як я можу посприяти її щастю?

Я: Поясни.

Чи то за законом підлости, чи Марфа обожнює знущатись з людей, але нині, саме зараз, на наступне повідомлення доводиться чекати цілу вічність. Лише бачу позначку: "Марфуша друкує...", яка то зникає, то знову з'являється.

Хвилювання посилюється, коли у застосунку миготить позначка нового повідомлення... У голові стає порожньо, але пальці хвилювання видають тремтінням.

МАРФУША: Якщо стисло. Нещодавно я дізналась дещо про свою сім'ю. Це стосується Анжеліки та мого брата. Їх колись звела я сама, бо моя подруга була нещасною. Я думала, що мій брат здатен змінити це. Але, здається, я помилялась... І тепер я хочу сама вплинути на це.

Такий текст мене і спантеличує, і тривожить. У Харитона є якийсь секрет? Мені не здалося, що Ліка нещасна, бо це так і є?

Я: Чим я тут можу зарадити?

МАРФУША: Я хочу тебе попросити, щоб ти став Лікусі репетитором.

Нове повідомлення Марфи приходить мені одночасно з відправленням мого запитання. Але слідом прилітає ще одне.