Читати книгу - "Небесний Легіон, Наталія Глушко"

Місто Ельдрідж вабило адептів своїми вузькими вуличками, галасливими ринками й безліччю крамниць, наповнених усілякими дивами. Ріанель, Лорін і Дерек отримали рідкісну можливість залишити стіни академії, аби трохи розвіятися.

— Що ж, друзі, нас випустили на волю. Це небезпечний прецедент,—промовив Лорін, крокуючи між Ріанель та Дереком. Його очі весело блищали, поки він заглядав у вікна крамниць.

— Якщо хтось і небезпечний, то це ти,— відповіла Ріанель, розглядаючи кошики з травами на ринку. — Дай лише хвилину, і ти перетвориш нашу прогулянку на катастрофу.

— Катастрофа? Ні, це мій звичний стиль,— усміхнувся Лорін.

— У будь-якому разі, ми тут, щоб відпочити, а не змагатися, хто приверне більше уваги,— сказав Дерек, стискаючи в руках свій плащ. Його низький, але спокійний голос завжди тримав друзів у рівновазі.

Таверна «Алебарда» вибухала від галасу, дзвону кухлів і пісень, які ніяк не попадали в ритм. Атмосфера була на межі хаосу, але трійця друзів спокійно насолоджувалася вечором.

— Хто б міг подумати, що таке місце стане нашим першим місцем відпочинку за межами академії,— промовила Ріанель, обводячи поглядом напівтемне приміщення.

— О, тут просто ідеально. Місцевий колорит, унікальний аромат і люди, які явно не знають, що таке зубна щітка,—пожартував Лорін, відпиваючи зі свого кухля.

— Тихо, Лоріне. Ти ж бачиш, що вони вже на нас дивляться,— прошепотів Дерек, який завжди помічав більше, ніж казав.

Лорін кинув швидкий погляд на групу чоловіків за сусіднім столом. Вони голосно сміялися, але раз у раз кидали зухвалі погляди в їхній бік.

— Може, вони просто захоплюються нашою бездоганною академічною поставою?— припустив він, але Ріанель лише покрутила головою.

Один із чоловіків, високий, широкоплечий і з бородою, яка скоріше нагадувала пташине гніздо, підвівся і рушив до них. Його товариші сміялися, підштовхуючи один одного ліктями.

— А що це тут у нас? — заговорив він гучно, явно привертаючи увагу таверни. — Новачки з академії? Чи, може, хтось загубив дітей?

Лорін підвів голову, його погляд був сповнений спокійної зневаги.

— Так, саме так,— сказав він, відкидаючись на спинку стільця.— Ми тут на екскурсії. Вивчаємо, як не можна поводитися в громадських місцях.

Хлопці засміялися, але бородань явно не оцінив сарказму. Він нахилився до Лоріна, його обличчя стало небезпечно близьким.

— Ти, мабуть, любиш розумні жарти, га? — його голос став тихішим, але загрозливим.

— Я не тільки їх люблю, я ними живу, — з усмішкою відповів Лорін.

Цього було достатньо. Бородань схопив кухоль зі столу Лоріна й виплеснув вміст йому на сорочку.

— Тепер подивимося, як ти жартуєш мокрим, — засміявся він.

Лорін повільно піднявся зі стільця, струшуючи краплі з рукавів.

— Дякую за безкоштовний душ, але, знаєш, є межа гостинності.

Після цих слів Лорін завдав йому потужного удару в живіт. Бородань похитнувся, але не впав.

— Починається! — вигукнув хтось із його друзів, і в наступну мить почався повний хаос.

Один із нападників кинувся на Лоріна, але той спритно ухилився, схопивши тарілку зі столу й огрівши її нападника по голові.

— Ну от, ти сам напросився,— сказав він, коли хлопець опинився на підлозі.

Ріанель не залишилася осторонь. Вона схопила зі столу стілець і влучно метнула його в хлопця, який наближався до Дерека.

— Нел, я ж просив: спершу говори, потім бий,— сказав Дерек, ухиляючись від ще одного удару.

— Я говорила. Просто дуже тихо, — відповіла вона, посміхаючись.

Дерек, як завжди, діяв максимально ефективно. Один потужний удар кулаком— і нападник уже валявся без свідомості.

— Лоріне, ти наче менше працюєш, ніж жартуєш, — кинув він, блокуючи ще одного хулігана.

— Я тут не тільки для роботи, я тут для шоу, — відповів Лорін, ухиляючись і водночас перекидаючи стіл на двох противників.

Один із чоловіків ухопив палицю й замахнувся на Ріанель, але та, використовуючи магію, змусила дерев'яний предмет загорітися.

— Гаряча справа, га?— сказала вона, коли той кинув палицю й кинувся тікати.

Бійка тривала кілька хвилин, але трійця швидко взяла гору. Нападники лежали на підлозі, стогнучи й намагаючись піднятися.

У цей момент двері таверни розчинилися, і до приміщення увійшли двоє стражників.

— Що тут сталося?! — закричав один із них, оглядаючи побоїще.

Лорін підняв руки, намагаючись виглядати максимально невинно.

— Просто мирні громадяни, які вирішили захистити себе від… ну, знаєте, інших менш мирних громадян.

Стражники недовірливо глянули на трійцю.

— Ви троє підете з нами,— сказав один із них суворо.

— О, я завжди хотів екскурсію до місцевої в’язниці, — пробурмотів Лорін, коли їх виводили з таверни.