Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А"

Хитрі оченята Томсона долю секунди пильно вивчали Стадлера — в погляді було помітно якийсь забобонний трепет, наче при засвідченні якогось явища з царини містичного, незбагненного для містера Томсона; а ще в ньому прочитувалася гостра, прорахована практичність дрібного політикана, впевненого, що все в цьому світі відбувається згідно з його уявленнями. Його погляд був відповідником слів: «А тобі з цього яка користь?»

— Яка честь, докторе, яка честь, безсумнівно, — жваво тиснучи йому руку, мовив містер Томсон.

Стадлер довідався, що високий сутулий чоловік з військовою стрижкою — це містер Веслі Моуч. Імена решти, чиї руки він потискав, розчути не вдалося. Коли група рушила далі, в напрямку чиновницького стенда, Стадлер залишився сам, охоплений палючим відкриттям, яке не наважувався осягнути повністю: йому було надзвичайно приємно отримати від дрібного пройдисвіта схвальний кивок.

Звідкись виникли юнаки, схожі на театральних білетерів, які обслуговували цей захід. Вони тягли за собою ручні візки з блискучими предметами, які роздавали публіці. То були польові біноклі. Доктор Ферріс сів біля мікрофона системи звукопідсилення навпроти чиновницького стенда. За сигналом, який подав Веслі Моуч, його голос раптом загуркотів над прерією — єлейний, оманливо врочистий, посилений геніальністю винахідника мікрофона, перетворений на голос велетня:

— Леді та джентльмени!

Юрба замовкла, всі голови злагоджено повернулись у бік елегантної постаті доктора Флойда Ферріса.

— Пані та панове, на знак визнання вашої видатної громадянської служби й соціальної лояльності, вас було обрано стати свідками презентації неймовірно важливого наукового досягнення — до сьогоднішнього дня лише кілька разів людству випадало переживати події такого приголомшливого масштабу та багаті на епохальні можливості, як наш «Проект Ікс».

Доктор Стадлер сфокусував свій бінокль на єдиному видимому тут об’єкті — плямі віддаленої ферми.

Він побачив, що то було занедбане й зруйноване господарство, покинуте багато років тому. Крізь оголені ребра даху просвічувалося небо, темряву порожніх вікон облямовували зубчасті залишки скла. Стадлер розгледів провислий хлів, заіржавілу водонапірну вежу й залишки трактора, що лежав шинами догори.

Доктор Ферріс говорив про хрестоносців науки, про роки самовідданої й наполегливої праці, впертих досліджень, які вилились у «Проект Ікс».

«Як дивно, — думав доктор Стадлер, продовжуючи вивчати руїни ферми, — що серед такого безлюддя живе стадо кіз».

Їх було шестеро чи семеро, деякі — дрімали, інші сомнамбулічно ремиґали траву, яку вдавалося відшукати, і висушені на сонці бур’яни.

— «Проект Ікс», — говорив доктор Ферріс, — було присвячено особливим дослідженням у царині звуку. Наука звуку поєднує вражаючі аспекти, про які непрофесіонали навряд чи й підозрювали…

На відстані п’ятнадцяти метрів від ферми доктор Стадлер побачив конструкцію, що видалась йому зовсім новою. Її призначення було незрозуміле: кілька прогонів сталевих риштувань, що здіймалися вгору й оточували повітря, нічого не підтримуючи й нікуди не ведучи.

Доктор Ферріс тим часом розповідав про природу звукових вібрацій.

Доктор Стадлер націлив бінокль на обрій позаду ферми, але там, на десятки кілометрів навколо, не було на що дивитися. Раптовий ривок однієї з кіз знову привернув погляд доктора до стада.

Він зауважив, що кози прив’язані до кілків, забитих у землю на певній відстані один від одного.

— …і було виявлено, — вів далі доктор Ферріс, — що існує певна частота звукових вібрацій, якої не може витримати жодна структура, органічна чи неорганічна…

Доктор Стадлер зауважив сріблясту цятку, що підстрибувала серед бур’янів неподалік стада. То було неприв’язане козеня. Воно плигало і вихилялося навколо матері.

— …звуковий промінь контролюється щитом, розташованим усередині гігантської підземної лабораторії, — розповідав доктор Ферріс, вказуючи на будівлю на пагорбі. — Цей щит ми ніжно називаємо «Ксилофон», оскільки людина, яка ним користується, мусить бути вкрай обачна, натискаючи правильні клавіші — чи, радше, важелі. Заради нашої особливої сьогоднішньої події ми створили оцей додаток до основного «Ксилофона». Вони з’єднані, — Ферріс показав на пульт, розташований навпроти чиновницького стенда, — тому ви маєте можливість на власні очі побачити всю операцію й оцінити простоту цієї процедури…

Докторові Стадлеру справляло приємність стежити за козячим дитинчам — це було таке заспокійливе видовище. Маленькому створінню було щонайбільше тиждень від народження, воно скидалося на м’ячик з білого хутра з граційними довгими ніжками, на яких стрибало вільно й радісно, зухвало і незграбно, тримаючи всі чотири ноги випростаними. Здавалося, воно плигало на сонячних променях, занурюючись у літнє повітря, і саме випромінювало радість від власного існування.

— …Звукові промені невидимі, нечутні й повністю контрольовані щодо цілі, напрямку та радіуса. Їхнє перше публічне випробування, свідками якого ви сьогодні станете, покликане охопити невеликий діапазон, всього лише три кілометри. Це абсолютно безпечно, простір завдовжки тридцять кілометрів позаду об’єкта — порожній. Устаткування, розташоване в нашій лабораторії, здатне створювати промені, що можуть покрити — крізь оті отвори, які видно під куполом — усю околицю в радіусі сотень кілометрів, тобто коло, що охоплює узбережжя Міссісіпі, десь від мосту залізничної системи «Таґґарт Трансконтиненталь» до Де-Мойна та Форт-Доджа в Айові, від Остіна в Міннесоті до Вудмена у Вісконсині й Рок-Айленда в Іллінойсі. Це лише скромний початок. Ми володіємо технічною інформацією для того, щоб створювати генератори з радіусом триста, чотириста кілометрів, але, оскільки ми не змогли вчасно отримати достатньої кількості відпорного до високих температур металу — як, наприклад, ріарден-метал, — довелось задовольнятися саме таким устаткуванням і радіусом контролю. На честь нашого видатного керівника, містера Томсона, за далекоглядного управління якого Державний науковий інститут отримав кошти, без яких «Проект Ікс» не відбувся б ніколи, ми бажаємо назвати цей видатний винахід «Гармонізатором Томсона»!

Натовп зааплодував. Містер Томсон сидів нерухомо, на обличчі його застиг жорстокий вираз. Доктор Стадлер був упевнений, що цей нікчемний пройдисвіт не мав нічого спільного з проектом (як і будь-хто з цих помічників-білетерів), що йому не вистачило б ні розуму, ні ініціативності, та навіть достатнього рівня мерзенності, щоб подарувати цьому світові нову пастку на ховрахів, що він теж — усього лише пішак у мовчазній машинерії — машинерії без центру, без лідера, без напрямку, машинерії, яку запустили не доктор Ферріс та Веслі Моуч, не будь-хто з цих заляканих істот на трибунах, не хтось із осіб позаду сцени. То була безлика, бездумна, безтілесна машинерія, що не мала водія, для неї кожен був лише пішаком — залежно від рівня особистого зла. Доктор Стадлер ухопився за край лавки: він відчув непереборне бажання підхопитися на ноги і втекти.

— …Щодо того, як саме функціонують звукові промені та з якою метою, я не скажу нічого. Нехай винахід промовляє сам за себе. Зараз ви побачите його в