Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Принц Хаосу 📚 - Українською

Читати книгу - "Принц Хаосу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Принц Хаосу" автора Роджер Желязни. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 58
Перейти на сторінку:
ні. Ця точка — всього лише перетин векторів. Перетни їх.

Ще раз. Ще більше сполук. Перетнув. Відкрий доступ до ще більшої кількості каналів. Повинна бути описана вся структура напруги, цілком, заплутана, як нервова система. Я повинен тримати її граф в пам'яті.

Ще один шар. Цього не може бути. Схоже, я перераховую нескінченність в своїх метричних відгалуженнях. Заморозити фрейм, структуру. Спростити завдання. Ігнорувати все за межами третинної системи. Не далі кайнозою. Пройти до наступного з'єднання. Ті ж цикли. Той же кругообіг. Добре. Тепер підключений і карбон. Ще краще.

Спробуємо ще один стрибок. Нічого хорошого. Занадто велика картина, щоб утримати в пам'яті. Скинемо карту третинної системи.

Так.

Таким чином грубо окреслені основні лінії. Вектори напружень ледь намічені… туди, назад в карбон до плитняк. Сила стискання менше, ніж повне зусилля розтягування. Чому? Додаткова точка введення по другому вектору, перенаправляє сили зрушення в цьому гребені.

— Мерлін? З тобою все гаразд?

— Дай мені спокій, — почув я, як відповідає мій голос.

Потім розширитися, ввести джерело, всередину, усвідомлення, перемикаюча сигнатура, напис…

Те, що я бачу перед собою, це Логрус?

Я відкрив ще три канали, сфокусував їх на знайденій області, почав розігрівати її.

Ось тріснули скелі, стали плавитися. Моя новостворена магма потекла по лініях розлому. В точці, звідки виходили прискорюючі сили, — щербина.

Назад.

Я відсмикнув щупи, і закрив спікарт наглухо.

— Що ти зробив? — Запитав мене привид Корвіна.

— Знайшов місце, де Логрус заварював підземні струси, — сказав я, — і змістив цю зону. Тепер там невелика каверна. Якщо вона зімкнеться, то тиск ослабне ще більше.

— Так ти стабілізував тиск?

— Принаймні на даний момент. Я не знаю меж Логруса, але він наміриться провести новий маршрут, щоб дістатися до зони напружень. Потім йому доведеться протестувати її. І якщо ще масу сил забере стеження за Амбером, то це його сильно притримає.

— Отже, ти прикупив трохи часу, — сказав Корвін. — Правда, наступним проти нас може рушити Амбер.

— Може, — сказав я. — Я привів усіх сюди, тому що вважав, що тут вони будуть захищені від обох Сил.

— Сподіваюся, розплата коштує меси.

— О'кей, — сказав я. — Саме час підбавити їм ще приводів для неспокою.

— Таких як?

Я дивився на нього, створену примару мого батька, сторожа цього місця.

— Я знаю, де знаходиться твій оригінал у плоті і крові, — сказав я, — і я маю намір звільнити його.

Блиснула блискавка. Раптовий порив вітру скинув палие листя, роздув туман.

— Я повинен супроводжувати тебе, — сказав він.

— Навіщо?

— Виключно з особистої зацікавленості.

— Гаразд.

Розкотився грім, і клуби туману були потривожені атакою свіжого вітру.

Потім до нас підійшов Юрт.

— По-моєму, почалося, — сказав він.

— Що? — Запитав я.

— Дуель Сил, — сказав Юрт. — Довгий час Лабіринт був сильнішим. Але коли Люк пошкодив частину візерунка, а ти спер наречену Талісмана, він вперше за століття, напевно, став слабшим за Логрус. Так що Логрус пішов в атаку, трохи затримавшись для поспішної спроби пошкодити Лабіринт Корвіна.

— Якщо тільки Логрус не перевіряє нас, — сказав я, — і це — не природній шторм.

Поки Юрт говорив, пішов легкий дощ.

— Я прийшов сюди, бо думав, що це — єдине місце, яке не зачепить жоден з них під час битви, — продовжував він. — Я допускав, що вони не стануть витрачати енергію атаки або захисту на удар в цьому напрямку.

— Це міркування ще може виявитися вірним, — сказав я.

— Просто хоч раз мені б хотілося бути на стороні переможця, — заявив Юрт. — Я не впевнений, що мене турбує правота і неправота. Це дуже спірні величини. Мені просто хотілося бути з тими хлопцями, які виграють. Заради різноманітності. Про що ти думаєш, Мерль? Що ти збираєшся робити?

— Ми з місцевим Корвіном хочемо податися до Двору і звільнити мого батька, — сказав я. — Потім ми вирішимо все, що потрібно вирішити, і після цього будемо жити щасливо. Сподіваюся, ти знаєш, як це робиться.

Юрт похитав головою.

— Я ніколи не міг вирішити: чи то ти дурень, чи то твоя самовпевненість на чомусь грунтується. Але кожен раз, коли я вирішував, що ти — дурень, це дорого мені коштувало, — він подивився на темне небо, змахнув дощові краплинки з лоба. — Я перегорів, — сказав він, — а ти все ще можеш стати Королем Хаосу.

— Ні, — сказав я…

— І ти знаходиш насолоду в якійсь особливій спорідненості з Силами.

— Якщо й так, то я того не розумію.

— Неважливо, — сказав він. — Я все одно з тобою.

Я підійшов до решти, міцно обійняв Корал.

— Я повинен повернутися до двору, — сказав я. — Охороняй Лабіринт. Ми повернемося.

Небо освітилося трьома найяскравішими спалахами. Вітер струсонув дерево.

Я відвернувся і створив у повітрі двері. Ми з привидом Корвіна зробили крок крізь них.

12

Так я і повернувся до двору Хаосу, пройшовши наскрізь просторово спотворений, прикрашений скульптурами сад Всевидячих.

— Де ми? — Запитав батько-привид.

— Свого роду музей, — озвався я, — в будинку мого вітчима. Я вибрав його, тому що тут світло любить жартувати і творить безліч затишних куточків, де можна сховатися.

Корвін вивчив навколишні предмети, їх розташування на стінах і стелі.

— Таким було би пекло в тих краях, де влаштовують перестрілки, — прокоментував він.

— Був би.

— І ти тут виріс, так?

— Так.

— І як це?

— Ох, не знаю. Порівнювати мені не з чим. Іноді я добре проводив час, один, і з друзями… Іноді бувало погано. Одне слово — дитинство.

— А це місце?..

— Шляхи Всевидячих. Мені б хотілося показати тобі їх цілком, провести по всіх переходах.

— Коли-небудь, напевно.

— Так.

Я озирнувся, сподіваючись, що з'являться Колесо-Примара або Кегмен. Але не з'явився ні той, ні інший.

Нарешті ми вийшли в коридор, який призвів нас в зал гобеленів, звідки і починався шлях в потрібну секцію, — вона відкривав перехід, що вів до галереї металевих дерев. Але перш ніж ми встигли зробити крок, я почув голоси. Поки вони наближалися, ми причаїлися в кімнаті, де містився скелет Бармаглота, розфарбований в оранжевий, синій і жовтий — Ранні Психоделічні кольори. В одному з підходячих я впізнав свого брата Мандора, другого по голосу ідентифікувати не зміг, але піймавши мить, коли вони проходили повз двері, я побачив, що це був Лорд Бансес з Іноходних Шляхів, Вищий Жрець Змія, який говорить від імені Логруса (щоб процитувати повний титул перший і останній раз). В поганому романі вони зупинилися б біля дверей, а я б підслухав бесіду, яка розкриває все, що

1 ... 51 52 53 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Принц Хаосу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Принц Хаосу"