Читати книгу - "Аку-аку"

суша не піднімалася і не опускалася. Я знову звернувся до остров'ян. Ніхто не пам'ятав, для, чого прокладали колись ці старовинні дороги, але я дізнався, що їх назирали апапа, тобто «розвантажувати». Це підтвердило наш здогад. Безперечно, перед нами були місця, де розвантажували й навантажували великі кораблі, що прибували з моря. Друга така апапа вела до неглибокої бухти біля великої тераси на південному березі. В бухті було повно валунів, і стародавнім мореплавцям довелось розчистити широкий канал, щоб кораблі могли причалювати до берега. Посеред каналу стирчали з води три величезні червоні перуки. Дві з них лежали майже поряд — їх привезено або на одному судні, або на кормі і на носі двох суден, що йшли впритул одне за одним. Так ми знайшли доказ того, що найбільші вантажі скульптори перевозили морем уздовж берега. Тепер ми переконалися, що в остров'ян справді існували великі судна, які могли підняти до двадцяти тонн або близько двохсот чоловік без вантажу. Згодом ми знайшли доказ і того, що деякі статуї теж перевозили морем і вивантажували на берег в тих місцях, де з таким тягарем міг пройти тільки плоский очеретяний або дерев'яний пліт.

Поки перед нами поступово вимальовувалася ясна картина давніх морських подвигів, четверо стариків заготовляли у Рано Рараку тотора. Коли очерет висох, кожний з них швидко зв'язав свій маленький пора. З допомогою кріплень човникам загинали один кінець так, що формою вони нагадували ікла. Я захоплено стежив, як брати несли човни до озера в кратері. Це було тим цікавіше, що вони зробили точнісінькі копії човнів на одного гребця, якими протягом століть користувалися жителі прибережних районів Перу. Навіть матеріал був той самий — південноамериканський прісноводний очерет.

Потім брати заходились виготовляти більший човен на двох гребців. Тімотео почав упевнено керувати роботою. Троє інших у всьому слухалися його. Я поцікавився, чому це так. Мені відповіли, що Тімотео найстарший і тільки він знає, який вигляд має бути в човна Я був трохи здивований відповіддю і лише пізніше зрозумів, у чому річ.

Коли каное на двох гребців спустили на воду в Анакені, воно за своєю будовою дуже нагадувало мені очеретяні човни з озера Тітікака, тільки ніс і корма в нього були загострені і здіймалися над водою, як у найдавніших перуанських суден. Двоє старших братів сіли з веслами в човен і попливли у відкрите море. Очеретяний човен легко перескакував через високі пінясті хвилі, наче надувний матрац, а гребці залишалися зовсім сухими. Тоді ще двоє братів кинулися у море на своїх маленьких пора, сміливо віддаючись на волю хвиль. Вони лежали грудьми на ширших кінцях своїх човників і пливли, гребучи ногами й руками. Більший човен так легко й упевнено долав хвилі, що згодом на нього сіли всі чотири брати і попливли на чотирьох веслах у бурхливе море. Патер Себастьян, бургомістр і я стояли на березі. Ми всі троє були однаково захоплені й зачаровані. Позад нас над наметами здіймалась гігантська статуя довговухих, але бургомістр бачив зараз тільки золотого човна з чотирма гребцями. На очах у нього ви ступили сльози, та він все дивився й дивився вдалину.

— Про такі човни розповідали діди, але побачити його нам довелося вперше. Предки стали нам якісь ближчі, — сказав він. — Я відчуваю це ось тут, — схвильовано додав він і ткнув себе кулаком у груди.

Коли човен Тімотео з чотирма гребцями наблизився до берега, один з наших найдужчих хлопців сів до них на корму, але суденце не занурилося у воду. Якщо тат кий маленький човник витримував п'ятьох дорослих людей, то що могло перешкодити стародавнім інженерам нарізати в трьох кратерах доволі очерету і зробити великий корабель?

Патер Себастьян був дуже схвильований. Старі остров'яни розповідали йому про такі незвичайні човни, але тільки тепер він зрозумів, що вони мали на думці. Священик згадав, що йому показували зображення такого судна в одній із печер на Поїке.

— Це рибальський човен, — сказав бургомістр. — Уявіть собі, які судна були в стародавніх королів, коли вони вирушали в далеку подорож!

Я спитав його, чи могли мати човни такого розміру вітрила, і був страшенно здивований, коли бургомістр відповів, що на них чіпляли вітрила з очеретяних мат. Ще більше я здивувався, коли він спокійно почав креслити на піску таке вітрило з вертикальними смужками, що зображали очерет. «Зробити його зовсім легко, — пояснив він. — Треба класти очерет вряд і зв'язувати його так, як це робив Домінго, коли готував для тебе мату».

Я знав, що на озері Тітікака ще й досі застосовують вітрила з очерету, тільки його там в'яжуть впоперек щогли.

— Звідки ти знаєш, що вітрила робили з очерету? — здивовано запитав я.

— О, дон Педро багато що знає, — відповів він з гордою і лукавою посмішкою.

Це все відбувалося тоді, коли Естеван ще дарував мені з печери коштовні речі, а Лазарус вперше відвідав мене і приніс кам'яну голову. Лазарус дуже захопився і навіть розповів, що, крім інших речей, у печері є маленькі кам'яні кораблики. Деякі з них нагадують човни, зроблені братами Пакараті.

Почувши це, я вирішив при першій же нагоді спробувати щастя в Естевана. Колись жінка сама веліла Естевану спитати мене, що б я хотів мати з печери. Тепер я навмання спитав Естевана, чи не попросить він свою жінку віддати мені з сховища такого човна. Естеван тільки очі витріщив, почувши про це, та коли скінчився робочий день, помчав до селища. Серед ночі він знову з'явився до мене і приніс у мішку п'ять чудових скульптур. Першою він витяг із сухого бананового листя маленьку модель очеретяного суденця, виконану у вигляді серпа. Естеван додав, що, за словами його дружини, в печері є ще кращий човен — з добрим кріпленням, високий, загострений з обох кінців, та ще й прикрашений на носі і на кормі головами богів. Слухаючи його, я хвилювався, бо саме тоді опівночі мали прийти Лазарус та бургомістр, щоб разом зі мною обшукати те місце, де лежав кит. Коли Естеван зник у темряві, я ще не знав, що його дружина, налякана аку-аку, на довгий час відмовиться виносити щось із печери.

Сам Лазарус тієї ночі не міг піти до печери і принести мені човна. Коли, вони з бургомістром повернулись опівночі після магічної церемонії до печери Хоту Матуа, де спали інші довговухі, бургомістр цілу ніч не стулив повік, стежачи за таємничими вогниками та іншими знаками.

Але наступної ночі, коли всіх китів було знайдено, Лазарус непомітно