Читати книгу - "Танцюй, танцюй, танцюй. Том 1"

Платівка скінчилася, і запала тиша. Він підняв голку і над чимось задумався.

— Слухай, а чи не викликати нам дівчат? — спитав Ґотанда.

— Та мені все одно. Роби, що хочеш, — відповів я.

— А ти коли-небудь спав з жінками за гроші?

Я відповів, що ні.

— Чому?

— Просто на думку не спадало, — зізнався я щиро.

Здвигнувши плечима, Ґотанда на хвильку задумався.

— А чого б тобі не залишитися у мене на ніч? — запропонував він. — Викличемо дівчину, яка того разу приходила з Кікі. Може, від неї щось дізнаєшся.

— Нехай буде по-твоєму, — погодився я. — А невже й це спишеться на витрати?

Усміхаючись, він підкинув у склянки льоду.

— Може, ти й не повіриш, — сказав він, — але спишемо й це. Така система! Зовні діяльність того клубу має вигляд надання бенкетних послуг, сплата за які оформлюється чистенькими, блискучими квитанціями. Отож якби хтось навіть захотів перевірити, про які бенкети йдеться, ноги собі поламав би — так усе заплутано. От і виходить, що переспати з повією — це все одно що офіційно приймати гостей. Ось таке воно, наше суспільство…

— … розвиненого капіталізму, — додав я.

* * *

Поки ми чекали на дівчат, я раптом згадав про дивовижні вуха Кікі. І спитав Ґотанду, чи він коли-небудь бачив їх.

— Вуха? — і Ґотанда глянув здивовано на мене. — Ні… Може, й бачив, але не пам’ятаю. А що з її вухами?

— Та нічого… — відповів я.

* * *

Дві подружки прийшли вже по півночі. Одна з них — та, яку Ґотанда назвав «розкішною», — товаришка Кікі. Вона справді вражала надзвичайною вродою. З такою дівчиною досить випадково зустрітися, щоб залишитися з враженням, що знаєш її давно, навіть якщо не перекинувся з нею жодним словом. Раз побачиш — і маритимеш нею все життя. Вона була одягнена просто, але зі смаком. Пальто поверх зеленого кашемірового светра і цілком звичайна вовняна спідничка. Прикраси — тільки кільця у вухах. Точнісінько — елегантна студентка-старшокурсниця жіночого коледжу.

Інша подружка прийшла в барвистій сукні та з окулярами на носі. Досі я не знав, що бувають повії з окулярами. А виявилося, що таки є. І хоч «розкішною» назвати її не випадало, вона здавалася мені дуже спокусливою. Тонкі пальці рук, стрункі ноги, чудова засмага на обличчі. Сказала, що днями вернулася з острова Гуам — купалася там цілий тиждень. Коротке волосся, акуратно підібране невидимими булавками. На зап’ясті срібний браслет. Рухи жваві, шкіра гладка, пружна як у хижого звіра.

Дивлячись на цих двох дівчат, я раптом згадав свій клас у середній школі. З тією чи іншою відмінністю в кожному класі були обидва типи дівчат — елегантна вродливиця і жвава спокусниця. «Сьогодні — як на зустрічі колишніх однокласників», — подумав я. Точніше — на її другій частині, у вузькому колі найближчих друзів, після офіційної, коли вже напруження спало. Звісно, безглузда асоціація, але саме так мені здалося. А ще я збагнув, чому Ґотанда так з ними розслаблявся. Видно, раніше він уже переспав з кожною, бо привіталися вони легко, без жодних церемоній. «Привіт!» — «Як життя?» — і так далі в такому ж дусі. Ґотанда відрекомендував мене — мовляв, шкільний товариш, тепер пописує всілякі тексти. «Раді познайомитися!» — всміхаючись, відповіли дівчата. Усмішкою, яка ніби промовляла: «Будь спокійний. Ми всі тут друзі». Такого роду усмішками, які в реальному світі не зустрічаються. «Радий познайомитися!» — сказав і я.

Потім ми сиділи на підлозі, лежали на дивані, пили бренді з содовою і, слухаючи Джо Джексона, гурти «Сhic» та «Аlаn Рагsоns Ргоjесt», розмовляли про всяку всячину. Панувала атмосфера повного розслаблення. Нею насолоджувалися і ми з Ґотандою, і дівчата. Ґотанда вибрав дівчину в окулярах як пацієнтку й показував на ній, як грав роль стоматолога. Виходило в нього справді майстерно. Краще, ніж у справжнього стоматолога. Нічого й казати, талант!

Ґотанда сидів поряд з дівчиною і щось шептав їй на вухо, а вона раз по раз хихикала. А тим часом розкішна дівчина притулилася легенько до мого плеча й стиснула мені руку. Від неї ширився дивовижний запах. «Справді як на зустрічі колишніх однокласників», — подумав я вдруге. Тоді я не могла тобі сказати… Але ти справді мені подобався… І чому ти не спокусив мене?.. Мрія кожного чоловіка, кожного підлітка. Ідеальний образ… Я обійняв її за плече. Вона заплющила очі й уткнулася носом мені під вухо. Потім приклала губи до шиї і ніжно поцілувала. І саме тоді я раптом помітив, що ні Ґотанди, ні його співрозмовниці в кімнаті вже нема. Мабуть, усамітнилися у спальні. «Може, трохи пригасимо світло?» — сказала вона. Я намацав на стіні вимикач, погасив люстру, і ми залишилися при кволому світлі настільної лампи. І тоді я почув, що замість платівки грає касета. «Іt’s Аll Оver Nоw, Ваby Вluе» Боба Ділана.

— Роздягни мене, тільки повільно, — прошепотіла вона мені на вухо. Я послухався — повільно зняв з неї светр, потім, спідничку, потім блузку і нарешті панчохи. Машинально збирався всі ці речі акуратно поскладати, але відразу збагнув, що нема такої потреби, й залишив їх на підлозі. У свою чергу, вона роздягла мене. Зняла краватку від Армані, потім «лівайси», потім сорочку. І в маленькому гладкому бюстгальтері й трусиках встала переді мною.

— Ну як? — спитала вона, всміхаючись.

— Чудово! — відповів я. Прекрасне тіло. Сповнене життя, чисте і надзвичайно сексуальне.

— Як «чудово»? — допитувалася вона. — Висловишся зрозуміліше — отримаєш винагороду.

— Згадав минуле. Шкільні роки… — сказав я щиро.

Якийсь час вона дивилася на мене, здивовано примруживши очі, й усміхалася.

— А ти — трохи унікальний!

— А що, погано відповів?

— Зовсім ні! — відповіла вона і, підійшовши до мене, зробила те, чого за всі тридцять чотири роки ніхто мені ніколи не робив. Щось делікатне і водночас сміливе, до чого так просто не можна додуматися. А втім, хтось таки додумався… Я розслабився, заплющив очі й поплив за течією. Чогось подібного в своєму сексуальному досвіді я не зазнавав.

— Непогано, правда? — прошепотіла вона