Читати книгу - "Тінь перемоги"

Тяглися години, а мобілізація все не оголошувалася. І тільки, як повідомляє Маршал Радянського Союзу А. М. Василевський, через 12 годин після початку війни мобілізація була оголошена.

Кажуть, що фронтові командири повільно реагували на події. Це правильно. А стратегічний геній - зразок рішучості й моторності...

Був і ще нюанс. Першим днем мобілізації оголошувалося 23 червня 1941 року. Так що указ про мобілізацію, цей видатний перл стратегічної мудрості, підготовлений особисто Жуковом, можна було розуміти і так: німецькі літаки можна збивати, починаючи з наступного дня.

А наш геній шкрябає новий документ: Директиву № 3. Текст її він чомусь теж не наводить у своїй книжці. І є на те причина. Директива № 3 наказувала Червоній Армії не оборонятися, а наступати: «оточити і знищити сувалкинське угруповання противника і до кінця 24.6 опанувати районом Сувалки», «оточити і знищити угруповання противника, що наступає в напрямку Володимир-Волинський, Броди», «до кінця 24.6 опанувати районом Люблін».

Ох, краще б наш стратег таких директив не підписував! Сенс цієї директиви в тому, що Жуков знову не ставить військам завдання захищати свою землю. Жуков знову кидає війська в наступ, причому на територію противника. Сенс директиви в тому, що військам заборонили оборонятися. Жуков кинув війська в наступ, поставивши фантастичні, нездійсненні завдання захоплювати польські міста Сувалки і Люблін, причому дуже швидко.

Після війни Жуков розповідав, що «ворог був сильніший». Коли так, віддавай наказ на оборону! Якщо наші війська слабкіші, то наступ для них - самогубство. Тим більше, якщо наступ спонтанний, на підготовку якого Жуков не дає ніякого часу. Жуков просто вимагає через день-два доповісти про захоплення міст на території противника.

У тій ситуації наказ генерала армії Павлова діяти по-бойовому був куди більш розумним. Кожен командир бачив, що коїться навколо, і діяв відповідно до обстановки: переходив до оборони або відходив. А Директива Жукова № 3 змушувала всіх наступати. Жуков вимагав наступати в умовах, коли спалені аеродроми. Коли наші розвідувальні літаки не можуть піднятися в повітря, отже, командири не уявляють, де противник. Жуков вимагав наступати наосліп в умовах повного панування противника в повітрі. Жуков вимагав наступати в умовах, коли противник все бачить з повітря, а у нас вибиті очі.

Колись у дитинстві я чув вираз: не лізь на рожен! Мені здавалося, що це лайка. Потім дізнався, що спис з дуже широким і масивним пером називається рогатиною. А наконечник - рожен. З таким списом ходили на ведмедя. Полювання було справою простою. На ведмедя ходили не ватагою, а по одному. Треба було ведмедя роздратувати, змусити його до нападу. Рожен впиали в груди ведмедя, а кінець списа - в землю. Якщо витримувало ратище списа і нерви мисливця, то звір сам себе вбивав. Він сам ліз на рожен. Всією своєю масою.

Директива № 3 погубила Червону Армію. Цією директивою Жуков кинув російського ведмедя на німецький рожен.

У попередніх розділах ми зустріли заяву про те, що на стратегічних іграх у січні 1941 року Жуков показав себе полководцем більш високого класу, ніж Кузнєцов і Павлов, які на початку війни діяли невдало.

З пісні слова не викинеш. Однак, не тому Павлов і Кузнєцов невдало командували своїми військами, що були в чомусь гіршими за Жукова, а тому, що виконували драконівські накази Жукова.

Війська прикордонних військових округів, якими командували Павлов, Кузнєцов, Кирпонос, Черевиченко були висунуті до самих кордонів і потрапили під раптовий удар, не встигнувши по тривозі добігти до своїх танків і гармат. Сталося це не тому, що дурненькі командувачі фронтів за своєю волею зігнали мільйони солдатів до кордону, а тому, що так наказав начальник Генерального штабу генерал армії Жуков.

Аеродроми прикордонних округів були винесені до кордонів і до меж забиті літаками. Там літаки у своїй більшості і згоріли, не встигнувши піднятись у повітря. Сталося це не з примхи Павлова, Кузнєцова або іншого командувача округу, а за наказом начальника Генерального штабу Жукова.

Стратегічні запаси були винесені до кордонів і потрапили в руки супротивника не тому, що Павлов і Кузнєцов дурні й бездарні, а тому, що так наказав начальник Генерального штабу Жуков.

Війська прикордонних округів не мали планів відбиття агресії, в цьому винен Генеральний штаб і його геніальний начальник генерал армії Жуков.

На головних напрямках війни війська Західного й Південно-Західного фронтів вже в мирний час перебували в пастках - у виступах, які глибоко врізалися в територію противника. Уже в мирний час основні угруповання радянських військ з трьох боків були оточені противником. Залишалося тільки вдарити по їх тилах і відрізати шляхи постачання. Що противник і зробив. У цьому винен Генеральний штаб і особисто - його начальник генерал армії Г. К. Жуков. Це він визначав угруповання військ. Без дозволу Генерального штабу командувач округу не має права перемістити не те що одну армію чи корпус, але й жоден батальйон, полк або дивізію.

Головний удар німецька армія завдала північніше Полісся по військах Павлова. А головні сили Червоної Армії перебували чомусь південніше Полісся. Жуков усе знав, усе розумів і все передбачив, знав, що завдадуть удару північніше Полісся, але свої головні сили зосередив чомусь зовсім в іншому місці.

І от нам розповідають, що в усьому винні командувачі округів, а в Москві сидів геній. Це стара традиція. За десятиліття до розгрому 1941 року за наказом Сталіна проводилася колективізація, тобто знищення мільйонів найрозумніших і найпрацьовитіших чоловіків, які годували країну і половину Європи. Результат був сумним. І тоді товариш Сталін написав статтю в газету «Правда», винуватцями оголосив керівників на місцях: занесло вас, товариші, не в той бік, захопилися, запамороченням від успіхів страждаєте! І стріляли тих, хто найбільше старався, тих, хто сталінські накази виконував точно.

У 1941 році Сталін мав розстріляти Жукова. Але тоді тінь падала на керівництво в Москві, отже, й на самого Сталіна. Було