Читати книгу - "Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі, Стівен Девід Левітт"

Має значення: Дитина є всиновленою.

Не має значення: Дитину регулярно лупцюють.

Між усиновленням дитини та її шкільною успішністю існує міцний кореляційний зв’язок, до того ж негативний. Чому? Дослідження продемонстрували, що на здібності дитини до навчання значно більший вплив має IQ її біологічних батьків, ніж IQ батьків, які її всиновили. А матері, які відмовляються від своїх дітей, зазвичай мають значно нижчий IQ, аніж люди, які всиновляють їх121. Існує ще одне пояснення низьких академічних результатів прийомних дітей, яке, попри свою цинічність, цілком відповідає економічній теорії егоїстичного інтересу: жінка, яка знає, що згодом віддасть свою дитину на усиновлення, може не дбати про неї до її народження так само ретельно, як та жінка, яка цього робити не збирається. (Хоч це може бути ще неприємніше, пригадайте, як ви поводитеся з власним автомобілем у порівнянні з тим, який ви орендуєте на вихідні).

Але якщо прийомне дитя виявляє схильність до низьких оцінок, то малюк, якого б’ють, — ні. Можливо, це виглядає дивним — не тому, що лупцювання дитини є шкідливим саме по собі, а тому, що, формально кажучи, воно вважається ознакою дикунства. Тому можна припустити, що батьки, які вдаються до фізичного насилля стосовно своїх дітей, є також невігласами і в інших аспектах. Може, це зовсім не так. Або, можливо, історію про лупцювання розповіли не так, як це було насправді. Не забувайте, що в межах проекту «Багаторічне дослідження» відбувалися співбесіди з батьками учнів. Тож батьку чи матері доводилося сидіти пліч-о-пліч з дослідником і розповідати йому про те, як вони шмагають свою дитину. Це свідчить, що батьки, які про це розповіли, зробили це тому, що були невігласами, або — і це є значно цікавішим — тому, що виявилися людьми напрочуд чесними. Мабуть, для хорошого виховання чесність і щирість є важливішими, аніж лупцювання — для поганого.

Має значення: Батьки дитини беруть участь у діяльності Батьківсько-вчительської асоціації.

Не має значення: Дитина часто дивиться телевізор.

Дитина, чиї батьки беруть участь у роботі Батьківсько-вчительської асоціації (БВА), як правило, добре вчиться у школі; мабуть, це свідчить про те, що у діяльності цієї організації беруть участь люди, небайдужі до питань освіти, а не про те, що причетність до БВА якимось чином робить їхніх дітей розумнішими. Водночас дані «Багаторічного дослідження» не демонструють кореляції між результатами тестувань дитини та кількістю часу, який вона проводить перед екраном телевізора. Попри узвичаєну істину, перегляд телепрограм не перетворює мозок дитини на тирсу. (У Фінляндії, чия освітня система за своїми рейтингами є найкращою у світі, більшість дітей ідуть до школи аж у сім років, але часто навчаються читати раніше, дивлячись американські телепрограми з фінськими субтитрами122). Не перетворює дитину на Ейнштейна і наявність удома комп’ютера: дані «Багаторічного дослідження» не свідчать про кореляційний зв’язок між використанням комп’ютера і шкільними оцінками.

А тепер — завершальна пара чинників:

Має значення: Дитина має вдома багато книжок.

Не має значення: Батьки дитини читають їй уголос майже щодня.

Як уже зазначалося вище, було встановлено, що дитина, у якої вдома є багато книжок, справді має кращі екзаменаційні бали. Але регулярні читання вголос малій дитині не впливають на оцінки в ранньому дитинстві.

Це видається парадоксальним. І цей парадокс повертає нас назад до початкового запитання: а чи дійсно батьки відіграють істотну роль, а якщо й відіграють, то як?

Почнімо з позитивного кореляційного зв’язку: наявність книг у домівці означає високі екзаменаційні бали. Більшість людей поглянуть на цю кореляцію і подумають, що перед ними — типовий і очевидний приклад причинно-наслідкового зв’язку. Наприклад, маленький хлопчик на ім’я Ісая має вдома багато книжок; Ісая чудово склав свій шкільний іспит з читання, напевно, це завдяки тому, що його мати чи батько часто читають йому ті книжки. Але Емілі, подруга Ісаї, яка також має вдома багато книжок, майже ніколи їх не чіпає і більш радо грає зі своїми ляльками або дивиться мультики. Але екзамен з читання вона склала не гірше за Ісаю. Тим часом Рікі, приятель Емілі та Ісаї, вдома книжок не має. Але Рікі щодня ходить зі своєю матір’ю до бібліотеки. Та попри це він має гірші оцінки, ніж Емілі та Ісая.

Який висновок маємо ми з цього зробити? Якщо читання книжок не справляє впливу на екзаменаційні результати в ранньому дитинстві, то, може, одна лише фізична присутність книжок у домі якимось чином робить дитину розумнішою? Можливо, книжки чинять якийсь магічний вплив на її мозок? Якщо так, то виникає спокуса привезти цілу вантажівку книжок до кожного будинку, де мешкає дитина дошкільного віку.

Саме це, між іншим, і намагався зробити губернатор штату Іллінойс. На початку 2004 року Род Благоєвич оголосив про план щомісяця надсилати поштою по одній книжці кожній дитині в Іллінойсі від її народження і до дитсадка. Цей план обходився б у 26 мільйонів доларів щороку. Але Благоєвич наполягав, що це буде корисною інвестицією у штаті, де 40 % третьокласників читали гірше належного для свого класу рівня. «Коли у тебе є книжки, і вони — твої, — казав губернатор, — і коли вони стають частиною твого життя… ти починаєш відчувати, що книжки… дійсно мають бути частиною твого життя»123.

Отже, кожна дитина, народжена в Іллінойсі, мала б отримати шістдесят книжок до того часу, як вона піде до школи. Чи означає це, що всі ці діти дістануть кращі екзаменаційні оцінки з читання?

Мабуть, ні. (Хоча ми вже ніколи не дізнаємося про це достеменно: кінець кінцем законодавчий орган штату Іллінойс