Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Залізна шапка Арпоксая 📚 - Українською

Читати книгу - "Залізна шапка Арпоксая"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Залізна шапка Арпоксая" автора Лідія Гулько. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 74
Перейти на сторінку:
як те учинити. Діоніс зупинився перед ним і мовив:

— Якщо я тебе самого відправлю під воду? Га? — Він на хвильку замислився. — А чому б його і не відправити?

У Мишка очі вилізли з орбіт.

— Діонісе, ти забув, що я не бог, не дельфін і не риба. Я — людина. У мене немає зябер. Я відразу потону.

— Про те не турбуйся. Ну, що? Згоден?

Хлопчик до всього був готовий, але не до такого подвигу. Він опустив голову, рив босою ногою у піску рівчак. Діонісій довірливо ділився з ним:

— Я оце ходив і думав, думав. Згоден, я наговорив тобі зайвого. Але я тебе теж полюбив. Ти для мене як молодший брат. Справді… Серце у тебе добре, чуйне. Тому я подумав: «Можливо, святоші підпустять його до себе. Такого доброго, такого лагідного, а головне — щирого. Повчали ж мудреці: хто дитину прийме, той бога прийняв» Мовиться, звичайно, про найсильнішого бога… Так, вирішено. Ти сам знімеш шапку.

Хлопчик рвучко підвів голову.

— Святоші мене до шапки не підпускають. Я хотів її зняти. Навіть торкнувся до неї….

Діоніс замахав обома руками.

— Тоді ти сидів на звірові. А зараз прибудеш до них сам-самісінький.

— Я згоден, — дивлячись прямо в протверезілі Діонісові очі, відповів Мишко.

— От і добре. Тоді ходімо до Гіпакірію.

— Куди? Куди?

— Та до річки. Вона тут, недалеко. Називають її так. Скляна Гора на ній стоїть.

— Скляна Гора не в річці, вона в морі, — нагадав Мишко. — Далеко в морі.

— Це довго розказувати. Місто, яке заснували святоші й живуть у ньому, стоїть у дельті цієї річки, — переконливо казав Діоніс. — Ходімо, ходімо.

— Нікуди я не піду, — прийняв незалежну позу хлопчик.

— Що ж… Зауваж: я цього не хотів… Але ти своєю впертістю змусив мене викликати столичок, — виголосив Діоніс.

Задоволений, він з посмішкою на устах тер руки.

— Приготуйся, Мишо, слухати. Розповідь буде довгою.

Бог виноробства і гульні театральним жестом відвів праву руку і ловко крутнув древком.

Діоніс ображається на Мишка за тітку Неонілу

Другий стіл, так само, як і попередній, закладений повними тарелями і дзбаном. Мишко вибирав із китиці рожевого винограду найкрупніші ягоди. Від м’яса його нудило, а від пундиків, коржиків і халви взагалі вернуло. Зате Діоніс почувався за обіднім столом, мов риба у воді. Він смакував янтарне вино і прицмокував.

— Розказуй, ну розказуй про Скляну Гору, — невтомно просив Мишко.

— Та зачекай, — відмахувався Діонісій, наповнюючи по самі вінця кантар. — То розмова серйозна. Для неї я ще не набрав потрібної кондиції.

— Коли набереш, то спати захочеш. Я тебе знаю. Скажи, ти буваєш в Ольвії?

— Буваю.

– Ію бачив?

— Ні.

— Чому? Ти ж частенько гостював у їхній домівці. Дружив із Неонілою, Іїною мамою.[31]

Діоніс повільно дудлив вино, а ще повільніше клав порожній кантар на стіл. А як поклав, то голосно обурився:

— Ні, ви бачили такого нахабу? Бачили? Накапостив разом із дівчиськом, а тепер безневинним голосом питає: «Ію бачив?» Тьху! Нахабно знущається.

Мишко зіщулився, адже Діоніс знову вів мову з невидимими слухачами. Наразі не хвалив його за глибокі знання, а скаржився на нього.

Раптом Діоніс тарахнув кулаком по столу. Мишко підскочив і опустився на стілець, вронивши у пісок рожеву ягоду. Олімпійський бог несамовито горлав на оторопілого хлопчика:

— Попрошу в моє приватне життя не втручатися. З Неонілою ми дружили. Звичайно, не без того… Розпивали один або й два дзбаники. Але ж потім як нам було весело. А ви з дівчиськом утрутилися. Зробили так, що Неоніла зазналася й перестала зі мною дружити. І, взагалі, — не хоче мене знати.

Останні слова Діоніс бурмотів крізь сльози, які незграбно розтирав по щоках. Можливо, засоромився сліз, бо схопив індиче стегно і люто згризав із кістки м’ясо.

Мишко не наважувався і слова вставити. Настрій його остаточно зіпсувався. Він удавав, що розглядає морський краєвид на горизонті.

Діоніс швиргонув від «столичка» кістку й гучно відригнув. Узявся повчати Мишка:

— Слухай мене, хлопче, і запам’ятовуй. Вважаєш, що тут, де оце ми з тобою сидимо, завжди так було.

— А як було? — обернувся до буйного наставника хлопчик.

— По-перше, море було ген-ген. Звідси й не видно. Річка Гіпакірій була глибшою. Вона несла прісні води у обривистих кам’яних обіймах, що каньйоном називаються.

— Вже уявив собі цю картину. Це, як Південний Буг. Там мій татко. Однокласники теж там — Петько з Катрусею. А з ними Еколог із Тарасом, студентом.

— Попрошу не перебивати! (Діоніс стукнув жезлом по столу і витримав педагогічну паузу.) Так, на чому я зупинився?

— На каньйоні, — радо підказав Мишко.

Він, справді, радів, що бог перестав сердитися на нього через тітку Неонілу, яка кинула дудлити вино і з Діонісом не водила компанії.

— Давно це було. У дельті Гіпакірій на стовпах, зроблених із залізного дерева, будували свої халупи святоші. Боги їм розказали про зледеніння, про всесвітній потоп…

Розповідь Діоніса катастрофічно затягувалася. Мишко набрався сміливості й пискнув:

— Я чув уже про те. Селище називалось Ук-Ра. Шаман розповідав скіфам цю легенду біля вогнища. Я слухав уважно. Усе запам’ятав.

Діоніс знову витримав педагогічну паузу — значно довшу за попередню.

— Пробач, будь ласка, більше не буду перебивати, — пискнув сполошений хлопчик.

Та наставник ураз збайдужів. Наче без бажання, а вимушено, протяг руку до кантара. При цьому казав невидимим особам:

— Що ж, раз він знає історію Ук-Ра… Як кажуть, баба з воза — кобилі

1 ... 51 52 53 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Залізна шапка Арпоксая», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Залізна шапка Арпоксая"