Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Поміж двох орлів 📚 - Українською

Читати книгу - "Поміж двох орлів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поміж двох орлів" автора Петро Михайлович Лущик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 68
Перейти на сторінку:
мить тому вони раділи із неймовірної перемоги над сильним супротивником, а тепер пан гетьман повідомляє, що вони... програли? Знаючи пана Жолкевського, ніхто навіть не засумнівався, що той не жартує.

— Нехай пан гетьман пояснить нам, — підвівся Микола Струсь.

Всі закивали головами і приготувалися слухати.

— Жителі Москви ще не закінчили цілувати хрест та Євангеліє, як від його королівської величності прибув пан Госевський (кивок у бік посланця) та боярин Федір Андронов, — говорив Жолкевський.

— І що пише його королівська величність? — поцікавився Олександр Зборовський.

— Мені наказано зайняти Москву іменем короля, а не королевича.

Гетьман устиг запримітити, як враз спохмурніли обличчя Струся, Зборовського і Порицького.

— І що це значить? — запитав Іван Данилович.

— А це значить, що його величність король не дає згоди на правління сина Владислава, — пояснив гетьман.

— Тоді кого його величність хоче бачити московським царем? Невже себе?

Жолкевський похитав головою:

— Не думаю, що його королівська величність так прагне поміняти Вавель[51] на московську ізбу. Тут ідеться не про царя на московському троні, а про приєднання Московського царства до Речі Посполитої.

— Божою ласкою Король Польський, Великий Князь Литовський, Руський, Пруський, Мазовецький, Жмудський, Інфлянтський, спадковий король шведів, готів і венедів, а також Цар Московський, — процитував новий імовірний титул Сигізмунда III Микола Струсь.

— Щось на кшталт цього, — мовив Жолкевський.

— А що тут поганого? — поцікавився королівський ротмістр Адам Волчкевич.

— Та те, що московити цього ніколи не приймуть! — замість гетьмана відповів Олександр Зборовський.

— Але ж вони згодилися на кандидатуру королевича!

— Ви читали договір? — запитав Жолкевський.

— Звичайно.

— Усі двадцять пунктів?

— Так.

— Тоді ви мали зрозуміти, що на московському троні сидітиме не син польського короля Сигізмунда III Вази Владислав, але обмежений у своїх діях молодий православний цар, який повністю залежатиме від бояр, що боятиметься кожного поруху посоха їхнього Патріарха. І єдиною причиною, чому Владислава триматимуть на троні, буде його королівське походження. А вже його син до Польщі ніякого відношення не матиме. Не думаю, що до подібного не додумалися Мстиславський і Гермоген.

Лише тепер до присутніх дійшло усвідомлення чогось невідворотного.

— Бояри не підуть на це! — впевнено мовив той же Волчкевич.

— Звичайно, не підуть, — підтвердив Станіслав Жолкевський. — Мало того. Якщо досі у Московії чи не кожне місто мало свого претендента на трон і воювало проти кожного, хто не підтримував їх — тобто проти всіх, — то після того, як ми увійдемо в Москву іменем короля, вони вмить забудуть про свої образи і згуртуються проти спільного ворога. Тобто проти нас. Воювати з військом, навіть великим, можна, і ви показали під Клушино це, але проти всього народу ще ніхто не переміг. Виграти війну можна — але не перемогти!

Воєводи продовжували мовчати. Більшість із них провели не одну битву і більшість цих битв були переможними. Тепер же вони зрозуміли, у яке становище поставив їх власний король. Всі з надією дивилися на гетьмана Жолкевського, сподіваючись, що і тепер, як і тоді під Клушино, він знайде вихід із здавалось безвихідного становища. Навіть ті, хто до тієї битви ставилися до старого гетьмана з пересторогою, зараз повністю довірилися його мудрості і досвіду.

— Не виконати наказу короля ми не можемо, — говорив Жолкевський. — Але і виконати його неможливо. Ні, увійти в Москву ми увійдемо, але не втримаємо її. Якщо ми тільки заїкнемось про приєднання Московії до Корони, наша зворотна дорога на батьківщину буде значно коротшою, аніж сюди.

— Тоді як чинити? — допитувався Данилович.

— Я напишу його королівській величності листа і ще раз спробую переконати його у неможливості і згубності виконання цих вимог. Поки лист доставлятимуть до Смоленська, а тоді назад відповідь, я не зрушу з місця. Військо стоятиме тут.

— А якщо король не відступить від своїх вимог? — запитав Зборовський.

— Ми займемо Москву. Але про те, що зробимо це ми іменем короля, — знатимуть лише люди, що перебувають тут, — сказав Станіслав Жолкевський. — Ніхто інший: ні Гермоген, ні Мстиславський, ні жовніри, ні мої рідні, ні тим більше самі московити не повинні про це знати. Коли ж його королівська величність прибуде до Москви, вирішувати, що і як, буде він сам. Зараз для нас головне — зберегти у місті спокій. А зробити ми це зможемо лише тоді, коли ніхто не здогадається про наші істинні наміри.

— Але це фактично непокора його королівській величності! — озвався Олександр Корвін-Госевський, який досі мовчав. — Чи не простіше буде сказати князеві Мстиславському, що король передумав?

— Якби ви прибули вчора увечері чи хоча б уночі, це можна було б зробити, — відповів Жолкевський. — Але ви прибули після того, як московити вже присягнули Владиславу. Що вони подумають про мене? Заставив їх цілувати хрест і одразу порушив клятву?

— Але ж це московити! Ми воювали з ними і перемогли їх!

Госевський одразу пошкодував про свої слова. Станіслав Жолкевський підвівся з крісла з таким виразом обличчя, що тому здалося: гетьман спопелить його.

— Прошу запам’ятати, пане Олександре! Я рідко кому даю обіцянки. Але якщо вже даю, то ніхто і ніщо не заставить мене відректися від своїх слів, кому б я їх не давав: чи то його королівській величності, чи останньому московиту, який цілував сьогодні хрест.

Жолкевський сів.

— Рада завершена, — повідомив він. — Можете розійтися, але прошу пам’ятати про засторогу: ніхто не повинен дізнатися про все, що ви почули тут. Пане старосто!

1 ... 51 52 53 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поміж двох орлів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поміж двох орлів"