Читати книгу - "Монети для патріарха"

Тобто заяви Петрика про Мазепине батьківство могли йому лише зашкодити. Можна, звісно, припустити, що Петро Іваненко був повним дурнем і не розумів, що йому шкодить. І хоча вважати його видатним діячем немає підстав, однак і якихось несусвітніх дурисвітств за ним не помічено.

Особливої уваги вимагають відносини між Гетьманщиною та Ханською Україною під час правління Петрика. Існують два листи Мазепи — від 18 липня та 23 жовтня 1707 року. У першому гетьман повідомляє про намір призначити в Ягорлик «губернатора», у другому — що вже тримає там людину «замість губернатора», і ця неназвана людина перехоплює польських шпигунів. Проте до і після 1707 року Ягорлик входив до складу Ханської України, він навіть тривалий час був її столицею. (Можливо, і в 1707 р. залишався нею.[92]) З іншого боку, у жодному з документів Гетьманщини не згадується ані ягорлицький сотник, ані городовий отаман. Завважимо, що вжитий Мазепою термін «губернатор» досить дивний для тодішньої України і вказує на велике значення невеликого містечка. Скоріш за все, у 1707 р. Петрик був подвійним васалом — ханським та гетьманським.

Кочубей. — Донос Кочубея, який досі викликає захоплення у російських «істориків», містив серію грубих наклепів, брехливість яких була зрозуміла кожному російському вельможі. Так, посилки гінців до татарських мурз Мазепа посилав за прямим наказом російського уряду (причому Кочубей знав про цей наказ!), займався заселенням спустошених районів Правобережжя — за згоди Петра, який не збирався віддавати ці землі Польщі (і про це Кочубей знав, а російські вельможі знали, що він знає!), з княгинею Дольською зустрічався і за її здоров’я пив не лише Мазепа, але й російський фельдмаршал Шереметєв та десяток російських генералів, приписаний гетьманові план убивства царя вражав своєю дурістю тощо. У такому обрамленні повідомлення Кочубея, що Мазепа казав йому на вухо якісь крамольні речі, теж було сприйняте як наклеп. Ясно, що через такі доноси гинули люди, проте лише тоді, коли про їх ліквідацію було прийняте політичне рішення. Я бачу лише одну можливу причину, через яку досвідчений політик, досвідчений інтриган, досвідчений суддя (!) міг так страшенно підставитися: він розумів, що все йде до ліквідації Гетьманщини, і бажав заробити на нищенні своєї Батьківщини. Але не втямив, що фізична ліквідація Мазепи не входила до планів Петра, який бажав зберегти зовнішню пристойність. Тому його донос розслідували об’єктивно, а, повторюю, половина звинувачень була очевидним наклепом, другу довести було неможливо. До речі, про те, що його донос був наклепом, Кочубей зізнався у перші хвилини першого ж допиту, без тортур, причому цей допит проводили росіяни. Тобто якби генеральний суддя дійсно вважав свій донос правдивим, він міг би спробувати переконати слідчих, але він одразу ж зізнався в наклепі.

Чалма — мусульмани-суніти носять чалму з чотирма складками — на честь чотирьох праведних халіфів.

Смерч — не слід забувати, що, з одного боку, причини та механізм утворення смерчів неясні навіть сучасній науці, з іншого — у стародавніх та середньовічних джерелах смерчі не згадуються, хоча китайські, давньогрецькі та римські автори виявляли великий інтерес до природних явищ. Крім того, ще й досі на Американському континенті смерчі утворюються частіше, аніж на всіх інших материках, разом узятих. Про причини такої «переваги Америки» немає навіть гіпотез.

Дербенджії — спеціальні загони, які займалися охороною та ремонтом шляхів. Їх виставляли села, розташовані близько від шляхів.

Бікет — так в Україні XVIII ст. вимовляли слово «пікет».

Влахи — спільна назва балканських народів, які розмовляли мовами романської групи. В описаний час таких племен було набагато більше, аніж зараз.

Мартолоси — нерегулярні війська, успадковані турками від Візантії. Виконували, головним чином, каральні функції («тримати край у покорі» — було сказано в їхньому статуті).

Зіммії — букв, «ті, що знаходяться під заступництвом» — немусульманські піддані в ісламській країні.