Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Рік 2245 📚 - Українською

Читати книгу - "Рік 2245"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рік 2245" автора Людмила Коваленко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 66
Перейти на сторінку:
колись… Я ще малим був…

— Бачив?! Ну, так ото ж і подумай!.. Як я тоді таку штучку мав, то чому ти думаєш, що я її тепер не маю? Га? Чому?.. Ти думаєш, Іван такий дурний, тільки ходить та балакає? Ні, брат, Іван не дурний!.. Слова — діло хороше і важливе, і словами теж можна людьми командувати… Але то тими, простачками! А на таких, як оці ваші Очети, треба чогось іншого!..

— І ти його маєш?! — глухо спитав Джек.

Іван уже хотів похвастатись, що має, та щось в голосі Джека спинило його і змусило глянути тому в очі. А очі у Джека стали раптом інакші — суворі і навіть гнівні, і якась твердість з’явилася там, якої Іван в них раніш не помічав… І ця твердість спинила Івана і змусила його розсміятися фальшивим тоненьким сміхом,

— А от уже чи маю, чи не маю, я й не знаю, — майже проспівав він насмішкувато. — Отут, брат, тобі і загадочка — попробуй, розкуси!..

Оце все, що Іван тоді сказав, але й цього було забагато. Бо від того часу Джек уже не спускав Івана з ока. Раніш, то він, бувало, відставав десь, де йому подобалась якась річка, чи гора, чи молодий кущ троянди, і потім наздоганяв Івана. Часом сидів в одному місці так довго, що Іван повертався і забирав його з собою. А тепер Джек ішов туди, куди Іван, тоді, коли Іван, і навіть вночі лягав спати неподалік від Івана, хоч раніш завжди нарікав, що не може зносити запаху Іванового тіла.

Та й Іван тепер боявся залишити Джека самого, щоб той не знайшов якого добряка, який викликав би йому потайки Очета…

А таких добряків було так багато, що Івана часом аж нудь брала від них. То прилетить котрийсь і привезе їм молока, то інший уже везе яблук чи нових великих овочів, що ніби єднали в собі смаки усіх овочів разом… Той спускав їм кошик з хлібом, а інший кричав, щоб почекали, бо він має новий і чудовий сорт меду!… І коли Джек підходив до них, Іван спішно підбігав також, щоб не пропустити жодного сказаного ними слова, щоб бодай з очей побачити, чи не передав Джек якоїсь потайної вістки.

Так вони йшли, ніби безцільно і ніби без праці, минаючи одну за одною силові колонки, позначені цифрами. Іван вже давно придивлявся до них і до цих цифр. Раніш він міг вільно розпитувати Джека про значення всього, чого він не розумів, і довідався, що коли на колонці перша цифра є ІІ, то, значить, він в Америці, а коли 2 — то в Країні Дітей, а коли 3 — то в Країні Спорту в Африці. 4 означало Австралію, 5 — Европу і 6 — Азію. Знав також, що Індія і Україна мали силові колонки тільки для світла.

Отже, його бомба була десь в Америці, і не в Канаді, а в Сполучених Штатах, бо на ній дві другі цифри були III. Але далі? Як шукати колонку, щоб там і дальші цифри були так само три одиниці?.. Раніш Іван не спішився про те питати, а тепер уже не смів…

Тому він повільно переходив від однієї дороги на іншу, весь час придивляючись, чи не видно десь фіалкових блискавиць на білому тлі — бо він уже знав, що на колонках для освітлення були сині поперечні смуги. Він був також майже певен, що номери зменшуються в напрямку на північ, — і зробив з цього висновок, що, мабуть, тоді Очет мав хату десь неподалік від колишньої Аляски… Але перейти пішки через усю Америку і до Аляски забрало б кілька років… Лишалось тільки час до часу проситися на літак, що летів бодай приблизно в напрямку на північ — і так надіятись скоротити дорогу… Але це був непевний шлях, час минав, а вони ще тільки дісталися до західних штатів — і Іван навіть приблизно не міг передбачити, коли і як дістанеться він до того місця, де сховав бомбу.

Це була його перша помилка — лишити бомбу там, у якихось дурацьких кущах шипшини і піти самому в світ голіруч. Та тоді він думав тільки про те, щоб ніхто не побачив бомбу і не забрав її, — і він не знав, як швидко можуть нові люди занести йото геть на інший кінець континенту — і там лишити… Добре, що хоч Петрик кинув його в Нью-Йорку, і він міг вислизнути з-під їх опіки… Вірніше, йому навіть не доводилось вислизати — вони просто кинули його, забули про нього, перестали ним цікавитись. І вже за це одне їх варто було знищити… Чи вдасться йому перемогти їх, чи ні, — але він вже нагадає їм про себе! Вони пам’ятатимуть Івана Ранцева — розказуватимуть про нього дітям і лякатимуть його іменем онуків! Це вже він зробить, будьте певні!..

А до тих пір треба мовчати, удавано привітно обзиватись час до часу до Джека, махати рукою усім цим зустрічними простачками з їх ідіотськими усмішками і подарунками та привітами!.. Колись вони приноситимуть йому усе, що він накаже, і будуть дякувати йому за те, що він це від них узяв!.. Так, він бачив, як це робилося!.. Він знає людей, він знає, як з ними поводитись… Коли б тільки швидше дістатись йому до Аляски — якщо то справді була Аляска… І потім звільнитись од Джека і від його постійного контролю…

Іван знову зненавистю глянув на спину Джека.

Сидить і править!.. Ледачий, який не хоче працювати і не хотів учитись — а ось сидить і править… Зустрів якогось свого приятеля, і той підібрав їх на свій літак… Бач, зраділи, що побачились… Сміються і говорять, — і забули про нього… так, наче б Івана і на світі нема!

«Підождіть, — знову поверталася все та сама уперта і злісна думка. — Підождіть, згадаєте ви Івана, і вже повік не забудете!»

1 ... 51 52 53 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рік 2245», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рік 2245"