Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

Дозвольте, т. т., сказати вам як я, особисто, дивлюсь на дальшу свою роботу в розвитку пролетарської й революційної літератури на Україні. Стоїмо, товариші, перед новим етапом розвитку пролетарської літератури. Консолідація пролетарських літературних сил, що тепер ще не зовсім відбулася, але яка безперечно має бути, чи то в формі єдиної пролетарської організації ВУСПП’у, чи то будуть сили консолідовані навколо Федерації Радянських письменників на Україні, вся ця консолідація має призвести до того, що, на мій погляд, продукція – оті самі «діяння» на фронті пролетарської літератури, про які говорив Коряк, безперечно, підуть уперед живим, буряним теплом. Мені зажди болить те, що в нашій практичній літературній і громадській роботі ми значну частину своєї енергії витрачаємо на сварки, на суперечки, які нічого спільного з літературою не мали. Я гадаю, що коли відбудеться справжня консолідація літературних сил, вся та частина часу піде на виробництво. Це можна тільки вітати. Пролетарська література могутнім потоком піде вперед. Само собою зрозуміло, що коли поток могутній, коли вода бурна, хто-небудь може бути викинутий і на беріг. Що робити, може хто й лежатиме на березі.

Азбука, товариші, «або-або», – або з пролетаріатом, або проти пролетаріату. Середини немає.

Я особисто, гадаю, що всі ті товариші, які об’єднаються чи то біля федерації, чи то біля ВУСПП’у, – вони з пролетаріатом і з пролетаріатом будуть робити пролетарську, українську літературу.

Стоїмо перед великим фактом – призовом робітників-ударників в літературу. По правді вам сказати, особисто я, ще не можу збагнути яким способом, цей призов практично допоможе нам, – чи ми йому, творити велику пролетарську літературу. Я тільки радію, що з цим призовом ударників в наші літературні лави, віллється нова, кипуча, молода здорова кров, яка запліднить нас, оживить нас. Я гадаю, що з приливом цієї крови, наша старіюча кров, веселіше, буйніше забурує.

Я гадаю, що консолідація всіх пролетарських сил в одній організації, призведе до деякої одноманітності щодо стилю, щодо нюансів в нашій пролетарській українській літературі.

Тов. Коряк, виступаючи тут, зазначив, що ні в якій мірі консолідація до цього не призведе, що консолідація пролетарських літературних сил в данному разі, навпаки, буде підтримувати всі нюанси, всі літературні прийоми, які єсть і будуть в процесі розвитку пролетарської літератури.

Наприкінці дозвольте заявити: поскільки в мене хватить сил, я весь свій досвід віддам для розвитку пролетарської й революційної літератури.

Чи буду я в лавах ВУСПП’у, чи не буду я там, для мене це, ясно, відограє певну ролю, але це ні в якому разі не зупинить мене бути активним робітником на ниві пролетарської літератури.

Промова Остапа Вишні на першому поширеному пленумі оргкомітету Спілки радянських письменників СРСР

грудень 1932 року

Товариші, я один з тієї «основної групи радянських письменників» України, від якої свого часу «одірвався» Авербах з BОАПП’ом, РАПП’ом, ВУСПП’ом. Коли перервалась пуповина, що з’єднувала нас з ВУСПП’ом або з вашим РАПП’ом, то як ми це переживали? Чи відкрилась у нас глибока, ятриста рана на місці цього самого відриву? – Я б цього не сказав.

Правда, в нас на Україні, цей процес відриву відбувся дещо своєрідно, не так, як сказав би, різко, – відбувся він поступово, від щабля до щабля. Але се ж нам, радянським письменникам на Україні, щось років зо два довелося ходити не то що в класових, а принаймні в напівкласових ворогах (cміх). Це було і смішно й боляче. Я особисто працював у радянській літературі на Україні до цього 10 років. Я почав літературну роботу вже під час революції. Спробуйте побувати в моєму становищі, коли на десятий рік жодним словом не натякнув, що я належу до класових або напівкласових ворогів, – мені кажуть, що я – щось ніби класовий ворог.

Від мене одгородилися стіною, мені довелося, цікавлячись питаннями літератури, – рідної і близької мені, – довелося заглядати в якусь дірочку, в якусь прозірку, і приглядатись, – що ж воно робиться в цій самій літературі і чому мене туди не пускають, чого мене відтіль відпихають, і не кажуть в той час, у чому мої гріхи, не кажуть конкретно, що я такого зробив, кого я в літературі «убив» або «зарізав»? Якось так, іноді ладиком, іноді мовчки, а все ж дають зрозуміти, що я чужий, що мені туди входити не можна. Було боляче, було боляче і за себе, було боляче й за товаришів, було боляче і за літературу, бо все ж у тій групі письменників, яка так чи інакше відійшла від активної участі в літературі, були товариші гідні, були товариші, які не мало зробили в літературі і багато могли б зробити. І тепер, коли згадуєш той неприємний час, шкода втраченого часу, шкода, шо марно минуло 2–2½ роки. Люди мого віку, що їм уже давно «призов минув», дещо зробили б, а так довелося цей час змарнувати на всілякі переживання, на всілякі терзання і на інші дурниці.

Що ж тепер? Як ми зустріли постанову ЦК партії з 23 квітня? Зустріли ми її з радістю. Ми побачили, що нас не забули, од нас сподіваються, що ми дещо можемо зробити, і ми з радістю йдемо на цю роботу. Я заявляю категорично, що в нас тепер на Україні створено всі умови для нормальної роботи письменникам. Тепер я знаю, що надалі все залежить від мене, тільки від мене. Я знаю, що я можу довести подальшу свою участь у літературі лише своєю роботою і на цю роботу я з радістю йду.

Чи можлива, товариші, плодотворна робота колишнього керівництва РАПП з новим керівництвом, з нашим організаційним комітетом? Безперечно, можлива. (Голос з місця: і потрібна). І потрібна. Чи видно це з вчорашньої промови т. Авербаха? (Голос з місця: видно!) Справа товариші, не в словах, справа в ділах, справа в конкретній роботі, а я думаю і знаю, що коли партія і її ЦК просять колишнє керівництво РАПП працювати з Оргкомітетом, я думаю, що воно працюватиме, бо ЦК і комуністична партія завжди просять дуже переконливо! (Сміх. Оплески.) Я вірю, товариші, що коли наша робота, разом з колишнім керівництвом РАПП, буде шкідлива для літератури, буде шкідлива для справ соціалістичного будівництва, у партії знайдеться ще такий день, який знайшовся в неї 23 квітня. Я певен цього! Отже, надалі все залежить від нас, і я гадаю, що працювати ми будемо, ми працюватимемо чесно й корисно для радянської літератури.

Тепер, товариші, дозвольте мені перейти до конкретних завдань нашого Оргкомітету. На першому місці, звичайно, стоять питання творчого порядку. Цим питанням Оргкомітет, на жаль, приділяв