Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вибрана проза, Який Церетелі 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрана проза, Який Церетелі"

223
0
12.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вибрана проза" автора Який Церетелі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 74
Перейти на сторінку:
дитя, а тому ставляться до нього як до маляти «Bébé», тим часом як уже спливла ціла вічність відтоді, коли цей повнолітній бевзь обома руками обхопив «дерево пізнання добра й зла» і втішався всіма благами цього світу. Кажуть, що з математикою погано в усіх жіночих навчальних закладах, і це пояснюють інстинктивною відразою жіночої статі до цифр. І справді, є такі цифри, яких жінки терпіти не можуть, як наприклад 20, 30 і 40. У житті панянок, починаючи з першого року, всі роки плинуть своїм звичаєм до двадцяти: мають по дванадцять звичайних місяців, та й тільки... Але двадцятий рік стає найвисокоснішим і має в собі не місяці, а роки. Він надто довгий, і лише непереборні зморшки змушують скромних панянок переступити цю прірву і зі сльозами на очах, пошепки, крізь зуби промовити: «Уже двадцять!» Цифра 40 для всіх жінок загалом, до якого стану вони б не належали, те саме, що Латпарський перевал для бажаючих потрапити взимку з Лечхумі в Сванетію: вершини вкриваються снігом, здіймається буря, хуртовина, заметіль, а що сполучення припиняється, доводиться мимоволі ночувати біля його підніжжя. А цифра 30 нестерпна тільки для літніх кокеток, котрі ладні швидше звинуватити себе в усіх злочинах, аніж погодитися вийти з цього зачарованого кола, цифри 30, і щороку запевняють усіх, що їм не більше 29 років, користуючись тим, що з ними не сперечатимуться, завдяки світській чемності.

— Ти ба! Ви такі молоді й так багато звідали в житті! — каже кокетці який-небудь великосвітський джигун.

— Що ви?!.. Бог з вами... Я молода?.. Та я вже стара! Авжеж! — кокетує літня пані.

— Ну, вже вибачте, коли я буду такий нечемний і цього разу дозволю собі засумніватися в справедливості ваших слів.

— Ви не вірите? Дивно!.. А втім, як ви гадаєте: скільки мені років?

— Вам? Коли б ви були незаміжня, я сказав би, що 17, але зараз можу безпомилково вгадати, коли скажу, що вам 21—22.

Щедрий кавалер зумисне скидає з загального рахунку років 19.

— Помилилися — я вже зовсім стара!.. Ох, мені вже 29 років!

Вона вірить і дуже рада, що не вгадали, скільки їй років, і сміливо скидає з загального рахунку 11.

— Невже?! Не може бути!!!

— Запевняю вас! — і т. д., і т. д.

За таких умов у світських колах вони вічно залишилися б молоденькими, якби їх інколи не викривали дорослі діти. А втім, у таких випадках вони сподіваються знайти вихід у тому, що синів одсилають від себе, а дочок змушують ходити в куценьких платтячках, поки ті дорослі діти не почнуть уголос скаржитися: «Та це ж нестерпно!.. Коли все це скінчиться? Мама каже, що в неї є причини змушувати нас ходити в куценьких платтячках, але ж наші причини вимагають довгих» і т. ін., і т. ін.

Хоча й не цими причинами керуються в комедії «Bébé» батьки героя п’єси, однак дивно, що вони засліплені й нічого не бачать самі, а інші не зацікавлені виявляти їхню помилку, бо їм теж дещо дістається від «Bébé». У кінці п’єси, волею автора, всі дійові особи, і жінки, й чоловіки, дізнаються, що їх обдурив «Bébé», та вже пізно, і [вони] мусять змиритися зі своєю долею, бо завіса опускається, і публіка розходиться з театру, дуже задоволена грою акторів і захоплена ідеєю п’єси. Не без успіху йде також і інша комедія «Наші друзі», в якій доводиться «нова думка», що в щасті всі нам друзі, а в нещасті й знати нас не хочуть.

Крім цих двох п’єс, більше нема чого слухати на французькій сцені, а тому тепер ми перейдемо в Олександрійський театр, де працює російська драматична трупа.

За останні роки цей театр зазнав значних утрат: Самойлов і Васильєв зійшли зі сцени, Виноградов і Монахов померли, і тепер усіх їх разом заступає актор Нільський. Не знаю, чи «Нільський» справжнє його прізвище, чи в нього інше якесь, а це псевдонім, але, у всякому разі, воно йому відповідає, бо цей театральний крокодил поглинає щодня по 13 т[исяч! к[арбованців] сріблом і не дає можливості розкритися на сцені молодим талантам. Нема п’єси, в якій він не грав би не так з любові до мистецтва, як до «разових». Тільки йому ми зобов’язані також тим, що в Олександринці часто йдуть трагедії Шекспіра. Недавно він грав Гамлета, і саме тоді, коли перед сином постає тінь померлого батька й каже: «О Гамлете! Слухай: стався жахливий злочин... вбивство нечуване! Помстися!» і т. ін., мені привиділося, що з’явилася тінь не Гамлетового батька, а самого Шекспіра й заволала: «О Нільський! Слухай!.. Коїться жахливий злочин... Не грай!.. Дай мені спокій!» Нільський вихопив шпагу й погнався за ним, лементуючи: «Стій, бо тебе пошматую цією шпагою!.. Скалічу!» І справді, хоробрий актор знівечив Шекспіра. Після цієї пригоди глядачі порозбігалися, перелякані, по домівках. Навіть п’єси неохоче лишаються на Олександрійській сцені, а одна комедія О. Потєхіна «Вигідне діло» зовсім втекла з Олександрійки і знайшла собі притулок у Маріїнському театрі, спеціально розрахованому на російську оперу.

Якби мене спитали, яку музику я люблю найбільше, я відповів би, що зурну, але тільки за горами, і після цього не дивно, що я геть не розуміюся на операх узагалі, а на російській тим паче! Та, незважаючи на це, дозвольте мені, доброзичливі читачі, сказати кілька слів про оперу А. Рубінштейна «Демон», сюжет якої запозичено в Лермонтова з поеми з тією самою назвою.

Того вечора, коли я потрапив на виставу «Демона», опера ця йшла 43-й раз. Піднялася завіса; вдалині показалися високі гори, зображуючи кавказькі, але вкриті не вічним снігом, а вічним соромом декоратора. Біля підніжжя їх простяглися широкі долини Грузії, з-поміж яких вирізнявся Цінандал, той самий чудовий куточок Кахетії, де, народилася, виросла й виховувалася Н. О. Чавчавадзе, дружина видатного Грибоєдова. Пошлюся на тінь автора «Лиха з розуму», що ні такого Цінандала, ні таких долин Грузії ніколи ніхто не бачив. Вдалині лунали якісь дикі звуки, схожі на виття шакалів. «Ага! — подумав я. — Хоч декорація не схожа на Кавказ, зате шакали наші». Почав напружено дослухатися; виття чулося ближче й ближче, і нарешті, о жах! Я бачу, що скелястою стежиною спускаються якісь жінки у фантастичних костюмах з відрами на плечах. Ну, слава Богу, недаремно Демон фігурує в цій п’єсі: ці жінки, певно, мстиві ерінії, яких послали боги з підземного царства, щоб залити пекельною рідиною невдалі декорації й заглушити

1 ... 51 52 53 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрана проза, Який Церетелі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрана проза, Який Церетелі"