Читати книгу - "Фундація та Земля"

— Ми мандрівники, які шукають інформацію, щоб дістатися свого місця призначення, — сказав Тревіз. — Ми спитали у ваших роботів про інформацію, яка могла б нам допомогти, але їм бракувало відомостей.

— Яка інформація вам потрібна? Можливо, ми вам допоможемо.

— Ми шукаємо місце розташування Землі. Ви можете нам його повідомити?

Солярієць звів брови догори.

— Ми думали, що самі станемо чільним об’єктом вашої цікавості. Ми надамо вам цю інформацію, хоч ви її й не просили. Нас звати Сартон Бандер, і ви стоїте у володіннях Бандер, які простягаються, наскільки ви можете осягнути поглядом, і далеко за межі. Не можемо сказати, що вам тут раді, бо, прибувши сюди, ви порушили угоду. Ви перші поселенці, які прилетіли на Солярію за багато тисяч років — і лише щоб спитати, як найкраще дістатися іншого світу. За старих часів, мандрівники, вас і ваш корабель було б одразу знищено.

— Це було б варварське обходження з людьми, які не бажали й не спричинили шкоди, — обережно мовив Тревіз.

— Згода, однак коли представники суспільства, що розширюється, ступають на мирну планету, де змін не хочуть, шкоду потенційно несе сам контакт. Поки ми, солярійці, боялися цієї шкоди, то були готові знищити прибульців на підльоті. А оскільки причин для страху більше немає, ми готові розмовляти.

— Я вдячний за інформацію, якою ви так вільно з нами поділилися, і все ж ви не відповіли на моє запитання. Я повторю його. Чи можете ви повідомити нам місце розташування планети Земля?

— Як я розумію, під Землею ви маєте на увазі світ, у якому зародилися, — солярієць граційно повів рукою, немовби обводячи довкілля, — людський вид і різноманітні види рослин та тварин.

— Так, сер.

Обличчям солярійця майнув химерний вираз огиди.

— Прошу, якщо ви мусите використовувати звертання, називайте нас просто Бандер. Не звертайтеся до нас словами, які містять вказівку на гендер. Ми не чоловік і не жінка. Ми ціле.

Тревіз кивнув (він мав рацію).

— Як забажаєте, Бандер. То де розташована Земля, світ, звідки всі ми походимо?

— Не знаємо. І не бажаємо знати. А якби знали чи могли дізнатися, це б нічим вам не допомогло, бо Землі як світу більше не існує. Ох, — вони розвели руками, — яке приємне сонце. Ми нечасто виходимо на поверхню, та й то лише тоді, коли є сонце. Наші роботи отримали наказ привітати вас, поки сонце ще ховалося за хмарами. Ми пішли за ними, лиш коли хмари розступилися.

— А чому Земля більше не існує як світ? — наполіг Тревіз, знову готуючись до байки про радіоактивність. Однак Бандер проігнорували питання, чи то радше байдуже відмахнулися.

— Надто довга оповідка. Ви сказали, що прибули, не бажаючи шкоди.

— Саме так.

— То чому озброєні?

— Це просто засторога. Я не знав, із чим стикнуся.

— Це неважливо. Ваша маленька зброя — нам не загроза. Однак це цікаво. Ми, звісно, багато чули про вашу зброю та про вашу цікаву варварську історію, яка нібито повністю залежить від зброї, однак ніколи наші очі її не зріли. Можна?

— Боюся, ні, — позадкував Тревіз.

Бандер здавалися здивованими.

— Ми спитали просто із ввічливості. Нам узагалі не треба питати.

Вони випростали руку, і з правої кобури Тревіза вилетів бластер, а з лівої — нейронний батіг. Тревіз схопився за них, але відчув, ніби його руки тримали ззаду тугі гнучкі пута. Пелорат із Блісс кинулися були вперед, і стало зрозуміло, що їх теж тримають.

— Не намагайтеся втручатися, — сказали Бандер. — Ви не зможете. — Зброя полетіла їм до рук, і вони уважно її роздивилися. — Оце, — сказали їм, вказуючи на бластер, — схоже на генератор мікрохвильових променів, що виробляє жар, змушуючи вибухати будь-яке тіло, що містить рідини. Інша зброя витонченіша, і мусимо зізнатися, що з першого погляду не розуміємо, для чого вона призначена. Утім, оскільки ви не бажали й не спричинили шкоди, зброя вам не потрібна. Ми можемо розрядити її і зробимо це. Так вона буде цілком безпечна, якщо ви не захочете скористатися нею як кийком, а це буде доволі незручно.

Бандер відпустили зброю, і та знову попливла в повітрі, цього разу назад до Тревіза, й акуратно влаштувалась у кобурах.

Відчувши, що його звільнено, Тревіз видобув бластер, однак від того не було користі. Контакт розхитався, а заряд було майже повністю висотано. Та сама доля спіткала й нейронний батіг.

Тревіз підняв погляд на Бандер, які з усмішкою промовили:

— Ви геть безпомічний, чужинцю. Якщо ми захочемо, то так само легко знищимо ваш корабель і, звісно, вас.

Розділ одинадцятий

Під землею

1

Тревіз ніби заціпенів. Намагаючись дихати рівно, глянув на Блісс. Вона стояла, захисним жестом обійнявши Пелората за пояс, і за всіма ознаками була доволі спокійна. Легко всміхнулася, а тоді ще легше кивнула головою.

Тревіз обернувся до Бандер. Витлумачивши дії Блісс як ознаки впевненості та зі страшною силою сподіваючись, що не помиляється, він похмуро спитав:

— Бандер, як ви це зробили?

Вони усміхнулися, явно перебуваючи в доброму гуморі.

— Скажіть мені, маленькі чужинці, ви вірите в чаклунство? У магію?

— Ні, не віримо, маленькі солярійці, — відрізав Тревіз.

Блісс смикнула його за рукав і прошепотіла:

— Не дратуйте їх. Вони небезпечні.

— Це я бачу, — відповів Тревіз, ледве змушуючи себе не підвищувати голос. — То зробіть щось.

— Не зараз, — ледь чутно мовила Блісс. — Вони будуть не такі небезпечні, якщо почуватимуться захищеними.

Бандер не звертали уваги на короткі перешіптування між чужинцями. Байдуже пішли від них геть, і роботи розступилися, пропускаючи. Тоді обернулися й ліниво зігнули палець:

— Ходімо. Йдіть за нами. Ми повідаємо вам історію, яка може вас не зацікавити, але цікавить нас. — І доволі розслаблено попростували далі.

Тревіз деякий час не рушав із місця, не впевнений, як краще вчинити. Та Блісс пішла вперед, і натиск її руки заразом повів Пелората. Зрештою Тревіз пішов теж, інакше довелося б лишитися на самоті з роботами.

— Чи не були б Бандер люб’язні повідати нам історію, яка нас не зацікавить? — безтурботно мовила Блісс.

Бандер обернулися й уважно втупилися в неї, ніби вперше по-справжньому її помітили:

— Ви — жіноча півлюдина, чи не так? Маліша?

— Менша половина, Бандер. Так.

— Отже, ці двоє — чоловічі півлюди?

— Саме так.

— Ви вже мали дитину, жінко?

— Мене звати Блісс. Я ще не мала дитини. Це Тревіз. Це Пелорат.

— І який із цих двох чоловіків допомагатиме вам у цьому, коли настане час? Чи це будуть обидва? Чи жоден?

— Мені допомагатиме Пел.

Бандер зосередили увагу на Пелораті:

— У вас біле волосся.

— Так, — відповів Пелорат.

— Воно завжди було цього кольору?

— Ні, Бандер, воно стало таким із віком.

— А скільки вам років?

— Мені п’ятдесят два роки, Бандер, — сказав Пелорат. Тоді квапливо додав: — Стандартних галактичних років.

Бандер ішли далі (до віддаленого маєтку, як припускав Тревіз), але повільніше.