Читати книгу - "Фундація та Земля"

— Не знаю. Я можу прожити ще років тридцять.

— Отже, вісімдесят два роки. Живуть недовго й розділені навпіл. Неймовірно, але все ж наші далекі пращури були подібні до вас і жили на Землі. Але дехто з них покинув Землю, щоб заснувати нові світи навколо інших зірок: чудові світи, добре організовані й численні.

— Не дуже численні, — гучно мовив Тревіз. — П’ятдесят.

Бандер зверхньо зиркнули на Тревіза. Здавалося, вони були вже не в такому доброму гуморі.

— Тревіз. Так вас звати.

— Повністю — Ґолан Тревіз. Я кажу, що в косміків було п’ятдесят світів. Наших же світів мільйони.

— То ви знаєте історію, яку ми хочемо вам розповісти?

— Якщо історія в тому, що колись було п’ятдесят світів косміків, знаємо.

— Ми не лічимо лише числами, маленька півлюдино, — сказали Бандер. — Ми враховуємо і якість. Було п’ятдесят, але таких, що всі ваші мільйони не вартували й одного. А Солярія була п’ятдесятою, і отже, найкращою. Солярія була настільки ж розвиненішою за інші світи косміків, як і ті — за Землю. Лише ми на Солярії навчилися, як треба жити. Ми не юрмимося й не збиваємося в отари, мов тварини, як це робили на Землі, як робили в інших світах, навіть у світах косміків. Ми жили поодинці, з допомогою роботів, дивилися одне на одного електронно так часто, як бажали, але наживо зрілися дуже рідко. Ми вже багато років не споглядали людей так, як споглядаємо вас зараз, однак ви лише півлюди, тож ваша присутність обмежує нашу свободу не більше, ніж обмежили б корова чи робот. Та колись і ми були півлюдьми. Як би ми не вдосконалювали свою свободу, як би успішно не ставали самітними владиками незліченних роботів — свобода ніколи не була абсолютною. Для витворення нащадків потрібна співпраця двох. Звісно, можна було надавати сперму та яйцеклітини, щоб процес запліднення й подальше вирощування ембріонів відбувалися штучно й автоматизовано. Дитина могла б належно жити під опікою роботів. Це все можна було зробити, однак півлюди не відмовилися б від задоволення, яке супроводжує біологічне запліднення. Як наслідок, розвивалися збочені емоційні приязні, і свобода щезала. Розумієте, чому це потрібно було змінити?

— Ні, Бандер, — відповів Тревіз, — бо ми не міряємо свободу за вашими стандартами.

— Тому що ви не знаєте, що таке свобода. Ви завжди жили тільки масами й не знаєте іншого життя, окрім постійного примусу навіть у найменшому підкорятися волі інших, або ж, що однаково мерзенно, усе життя силуватися підкорити інших вашій волі. Де ж тут може бути свобода? Свобода — ніщо, якщо не жити, як бажаєш! Точно так, як бажаєш!

Бандер вели далі:

— Потім настала доба, коли земляни знову почали комашитися геть зі своєї планети, і їхні чіпкі маси закружляли в космосі. Інші косміки, які збивалися в зграї не так затято, як земляни, але все одно юрмилися, намагалися з ними конкурувати. Ми, солярійці, цього не робили, бо передбачали неминучий крах такого способу життя. Переселилися під землю і обірвали всі зв’язки з рештою Галактики. Ми були рішуче налаштовані лишатися собою за будь-яку ціну. Розробили потрібних роботів і зброю, щоб захищати нашу на позір порожню поверхню, і вони пречудово поралися із завданням. Кораблі прибували, їх знищували, і вони припинили прибувати. Планету стали вважати спустошеною й забули, як ми й сподівалися. А тим часом ми під землею працювали над розв’я­занням наших проблем. Обережно й тонко змінили наші гени. У нас були поразки, але були й перемоги, і їх ми примножували. Нам знадобилося багато століть, але нарешті ми стали цілісними людьми, що поєднують в одному тілі чоловічі та жіночі основи, забезпечуючи нам за бажання повне задоволення й виробляючи за нашою волею запліднені яйцеклітини для вирощування під досвідченим наглядом роботів.

— Гермафродити, — мовив Пелорат.

— Так це називається у вашій мові? — байдуже перепитали Бандер. — Ніколи не чули цього слова.

— Гермафродитизм наглухо спиняє еволюцію, — сказав Тревіз. — Кожна дитина є генетичним двійником свого родителя-гермафродита.

— Ну ж бо, ви ставитеся до еволюції як до чогось випадкового. Солярійці можуть за бажання формувати своїх дітей. Можуть змінювати, підлаштовувати гени, й час від часу це роблять. Але ми вже майже в нашому маєтку. Зайдімо. Уже стає пізно. Сонце вже не може як слід нагрівати, й нам із вами буде комфортніше всередині.

Вони зайшли у двері, які не мали замків, але відчинилися за їхнього наближення та зачинилися, коли вони пройшли. Вікон не було, однак коли вони ввійшли в печероподібну кімнату, стіни засвітилися й осяяли її. Підлога здавалася голою, але на дотик була м’яка і пружна. У кожному із чотирьох кутів кімнати нерухомо стояв робот.

— Та стіна, — Бандер вказали на стіну навпроти дверей, яка, здавалося, ніяк не відрізнялась від інших трьох, — це наш оглядовий екран. Через нього нам відкривається світ, але це ніяк не обмежує нашу свободу, бо нас не можна змусити ним користуватися.

— Так само ви не можете змусити іншого скористатися їхнім екраном, якщо ви захочете побачити його через свій, а він ні.

— Змусити? — пихато озвалися Бандер. — Інші можуть робити, як забажають, якщо погоджуються, що ми робимо як забажаємо. Прошу, візьміть до уваги, що ми не звертаємось одне до одного гендерно визначеними займенниками.

У кімнаті був один стілець, обличчям до оглядового екрана, і Бандер на нього всілися. Тревіз роззирнувся, ніби сподіваючись, що з підлоги вистрибнуть додаткові стільці.

— Нам можна теж сісти?

— Як забажаєте, — сказали Бандер.

Блісс, усміхаючись, сіла на підлогу. Пелорат всівся поруч із нею. Тревіз уперто продовжив стояти.

— Скажіть-но, Бандер, — спитала Блісс, — скільки людей живе на цій планеті?

— Кажіть «солярійців», півлюдино Блісс. Слово «людина» осквернено тим, що так називають себе півлюди. Ми можемо називати себе «цілісними людьми», але це незграбно. «Солярійці» якраз годиться.

— Тоді скільки солярійців живе на цій планеті?

— Ми не певні. Ми не лічимо решту. Можливо, тисяча двісті.

— Лише тисяча двісті на весь світ?

— Повноцінних тисяча двісті. Ви знову лічите числами, тоді як ми враховуємо якість. Також ви не розумієте свободи. Якщо існування іншого солярійця суперечить нашому абсолютному володінню будь-якою частиною нашої землі, роботом, живою істотою чи предметом, нашу свободу обмежено. Оскільки інші солярійці існують, обмеження свободи треба уникнути, розділивши їх так ретельно, щоб контакту майже не було. В умовах, близьких до ідеальних, Солярія містить тисячу двісті солярійців. Більше — і свободу буде відчутно обмежено до нестерпних наслідків.

— Це означає, що кожну дитину рахують, а кожне народження мусить врівноважувати смерть, — раптом озвався Пелорат.

— Авжеж. Так має бути в будь-якому світі зі стабільним населенням, мабуть, навіть у вашому.

— І, оскільки смертей, напевно, небагато, дітей теж мусить бути небагато.

— Саме так.

Пелорат кивнув і замовк.

— Що хочеться знати мені, — сказав Тревіз, — так це як ви змусили мою зброю літати. Цього ви не пояснили.

— Ми запропонували як пояснення чаклунство чи магію. Ви його