Читати книгу - "Острови шторму та смутку. Гадюка"

Після того як ми покинули Четвертий Острів в обіймах вогню — тепер він чорний, як смола, а відгомін магії, який ще відлунював там, затих назавжди, — перевезли наших біженців до Шостого, а решту тим часом три кораблі Королівської Флотилії доправили до Другого, Третього та П’ятого Островів. Ще більший наплив людей на ці Острови — непомірний тягар у цій ситуації.

Більшу частину подорожі я доглядала за людьми з опіками. Корабельний хірург із радістю прийняв мою допомогу й забезпечив мене різними настоями та цілющою маззю, якими я і лікувала рани. В деяких людей — важкі опіки, тож мазь справді прислужилася.

Я відганяю подалі думки про те, скільки цінних медичних інгредієнтів поглинув вогонь, і як ця втрата позначиться на майбутньому. Відтепер я повинна ощадливіше використовувати дещо із сировини, але принаймні чорної ведмежини, що входить до складу цілющої мазі та яку збирають і продають фермери на Цілинному Острові, у нас вдосталь.

Добре, що я постійно була зайнята, інакше довелося б вести важкі розмови та вигадувати відповіді на складні питання.

У вечір, коли ми приєдналися до Торіна на його кораблі, він запросив мене у свою каюту повечеряти. На моє величезне полегшення, ця вечеря повністю відрізнялася від тієї, що проходила з його батьком. Ми говорили про все на світі. Я розповіла йому, що сталося після нашої церемонії єднання і чому я хотіла його відшукати.

— Я хотіла б знати, чи ти зробиш те, на що твоєму батькові бракне духу? — спитала я, вирішивши, що наймудрішим рішенням буде одразу ж перейти до справи й відчуваючи, що надто втомлена для будь-чого, окрім цілковитої чесності.

Торін ковтнув рому.

— Є одна надзвичайно важлива річ, яку ти повинна про мене знати, — промовив він, нахилившись уперед і дивлячись мені прямісінько в очі. — Я зовсім не такий, як мій батько.

— І я так само!

— Ти знаєш, чому я прибув на ваш корабель? Просто захотів одружитися з тобою?

Я уважно дивлюся на нього.

— Чесно? Не знаю. Мені відомо про тебе лише те, про що пліткують.

Торін усміхнувся — не так, як тоді, у ворожому оточенні. Це була справжня усмішка — щира, тепла і чарівна.

— Ах, чутки! Авжеж! Пліткують про те, що я — шмаркач і боягуз, який ховається, боячись небезпеки, — Торін знизав плечима, ніби йому байдуже. — Ми з батьком повні протилежності, розумієш? Тому люди плескають язиками…

Кому, як не мені, розуміти це, тож гадаю, що він доволі скромно висловився про свого батька.

— І тому ти спланував із моїм батьком наш шлюб? Щоб помститися Королю?

Я показую йому, що знаю про його дволикість і прагну почути пояснення.

— Я прийшов, бо розлютився на свого батька. Його Гадюка нападав на наші кораблі та вбивав наших людей, і хоч Флотилія належить моєму батькові, я завжди мріяв її очолити. Та батько і чути про це не хотів, нехтував усіма моїми прагненнями, та я однаково виріс, пліч-о-пліч тренуючись із Флотилією, борознячи разом океанські простори. Ніхто, окрім нас, не впильнує торговельних шляхів, не боронитиме закон і порядок, не підтримуватиме безпеку сполучення поміж Островами. І коли їх атакували, мій батько ніяк не зреагував, лише подумав, як би то краще захистити власний зад — поки наші люди, мої побратими гинули як мухи. А тим часом Острови було поставлено на карту. Тож коли твій батько зв’язався зі мною й запропонував наш союз, я подумав собі: «Чи випаде мені краща нагода, ніж запрошення за Гадючий стіл, прояснити для себе, що ж там насправді відбувається?» Не щодня доля дарує такий шанс.

Мене зачепила думка про те, що він шпигував за нами. Виявляється, гра йшла за іншим сценарієм.

— Чи вдалося тобі дізнатися те, чого хотів? — у моєму голосі пролунали холодні нотки.

— Не все. Однак я несподівано відкрив для себе дещо інше. Тебе.

Я спохмурніла, а він додав:

— Я думав, що ти заодно зі своїм батьком, а натомість побачив пташку в клітці, котра прагне волі. Я плекав надію, що ми могли б укласти союз — колись.

— Час тепер на вагу золота.

— Згоден. Але ж просто зараз ми сидимо напроти одне одного, хіба не так? — він знову подарував мені теплу усмішку, і я подумала, чи колись звикну до такої щирості — ніби бажання повністю вивернути себе переді мною. Торін продовжив: — От поглянь, твій батько віртуозно зіграв наше весілля, аби лиш здобути владу. Я пішов на це задля того, щоб отримати інформацію. Але це було тоді.

— Ти ведеш до того, що нам варто порушити нашу обіцянку? — я дуже старалася, щоб у моєму голосі забриніла надія. Річ у тім, що хоч Торін починає мені подобатися, у нього залишається один суттєвий недолік — він не Бронн.

— Радше навпаки! — вигукнув Торін. — Вірю, що разом ми з’єднаємо сушу та океан!

Цього разу мені не вдалося приховати розчарування…

— Певна, ми можемо досягнути цього і без одруження. Торін простягнув свою руку через стіл і взяв мою.

— Наш обов’язок завжди ходитиме за нами тінню, і байдуже, чи розчаровуємо ми наших батьків. Острови і люди — вони, як ніколи раніше, потребують міцної влади. І вона має запанувати. Я певен, що тільки шлюб зможе оживити їхню віру в Корону й Гадюку. Якщо ці титули будуть нашими.

Ясна річ, я розуміла, що він правий. Я завжди це знала. Просто сподівалася…

— Я не прошу тебе кохати мене, — він сказав це, ледь посміхнувшись, — особливо коли серце вже б’ється для іншого…

Мене роздратувало, що мої щоки одразу спалахнули.

— А твоє серце?

Настала його черга відвести погляд.

— Колись давно я подарував його людині, яка не сподобалася моєму батькові. Наш союз не відповідав і моїм обов’язкам.

Його слова були просякнуті такою гіркотою, що я відчула щирий жаль. Та водночас мені стало цікаво, до кого він палав пристрастю і чому ж Король не схвалив той шлюб. Але цим Торін уже не захотів поділитися. Натомість він підняв на мене свої ясні очі:

— Це дещо більше за нас із тобою разом взятих, Мерріан! Наші бажання… Вони такі мізерні. Лише майбутнє Східних Островів має справжню вагу!

Я кивнула, відігнавши сумні думки й озвучивши висновок:

— А це означає, що ми зіштовхнемо з трону наших батьків — і відновимо мир.

— Я вип’ю за це! — він підняв свій келих.

Однак те, що здавалося таким простим