Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Морт 📚 - Українською

Читати книгу - "Морт"

2 232
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Морт" автора Террі Пратчетт. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 56
Перейти на сторінку:
Гостроріз сумлінно витер ноги. 

— Тіснувато тут, — критично зауважила Келі. 

— Всередині дім більший, ніж зовні, — сказав Морт, а тоді звернувся до Ізабелл. — А ти всюди подивилася? 

— Я навіть Альберта не знайшла. Не пригадую, щоби колись його не бувало вдома. 

Вона чемно кашлянула, пригадавши про обов’язки господині. 

— Може, хтось хоче пити? 

Келі не звернула на пропозицію уваги. 

— Я чекала, що це буде замок. Чорний, великий, з високими темними вежами. А тут підставка під парасольки. 

— В ній коса стоїть, — зауважив Гостроріз. 

— Ходімо усі в кабінет і присядемо, впевнена, нам усім це буде на користь, — поспішно запропонувала Ізабелл і штовхнула двері, оббиті чорною тканиною. 

Гостроріз і Келі зайшли всередину, про щось сперечаючись між собою. Ізабелл взяла Морта під руку. 

— Що ми робитимемо далі? Батько розлютиться, якщо їх тут знайде. 

— Я щось придумаю, — відповів Морт. — Перепишу біографії абощо. — Він втомлено всміхнувся. — Не переймайся так. Щось вигадаю. 

Двері грюкнули за його спиною. Він озирнувся й побачив Альбертів вишкір. 

Величезне шкіряне крісло повільно розвернулося. Смерть дивився на Морта, склавши кістляві пальці. Упевнившись, що всі достатньо нажахані, він заговорив: 

— ПОЧИНАЙ, Я УВАЖНО СЛУХАЮ. 

А тоді підвівся. Здавалося, його зріст більшав, а світла в кімнаті ставало менше. 

— І МОЖЕШ НЕ ПРОСИТИ ВИБАЧЕННЯ, — додав він. 

Келі сховала голову в мантію на широких Гострорізових грудях. 

— Я ПОВЕРНУВСЯ. І Я ЛЮТУЮ. 

— Пане, я, — почав Морт. 

— МОВЧАТИ, — наказав йому Смерть і поманив Келі вапняно-білим вказівним пальцем. Вона повернулася до нього обличчям, її тіло не наважувалося опиратися. 

Смерть простягнув руку й торкнувся її підборіддя. Морт потягнувся до меча. 

— І ЦЕ ОБЛИЧЧЯ ТІЄЇ, ХТО ПУСТИВ У МОРЕ ТИСЯЧІ СУДЕН І СПАЛИВ БЕЗВЕРХІ ВЕЖІ ПСЕВДОПОЛІСА? — поцікавився Смерть. Келі, ніби загіпнотизована, дивилася на червоні жарини далеко-далеко в глибинах чорних очиць. 

— Ем, даруйте, — озвався Гостроріз, знявши капелюха й шанобливо тримаючи його біля грудей. 

— ЩО ТАМ? — відволікся Смерть. 

— Не тієї, пане. Скоріш за все ви маєте на увазі когось іншого. 

— ЯК ТЕБЕ ЗВАТИ? 

— Гостроріз, пане. Я чарівник, пане. 

— Я ЧАРІВНИК, ПАНЕ, — передражнив його Смерть. — МОВЧИ, ЧАРІВНИЧЕ. 

— Так, пане. — Гостроріз відступив. 

Тепер Смерть дивився на Ізабелл. 

— ДОНЬКО МОЯ, ПОЯСНИ СВОЮ ПОВЕДІНКУ. НАЩО ТИ ДОПОМАГАЛА ЦЬОМУ ДУРНЕВІ? 

Ізабелл нервово зобразила кніксен. 

— Батьку, я… Я його люблю. Здається. 

— Правда? — Морт був вражений. — Ти ніколи не казала. 

— Весь час було не до того, — сказала Ізабелл. — Батьку, він не хотів… 

— МОВЧИ. 

Ізабелл опустила очі. 

— Так, батьку. 

Смерть викрокував з-за столу й підійшов до Морта. Довго дивився на нього. 

А тоді в один блискавичний рух Смертина рука дала Мортові такого ляпаса, що той не встояв і впав. 

 — Я ЗАПРОСИВ ТЕБЕ У СВІЙ ДІМ. Я ВЧИВ ТЕБЕ, ГОДУВАВ, ВДЯГАВ, ДАВАВ ТОБІ МОЖЛИВОСТІ, ПРО ЯКІ Й МРІЯТИ ГОДІ, І ОН ЯК ТИ МЕНІ ВІДПЛАТИВ. ЗВАБИВ МОЮ ДОНЬКУ, ЗНЕХТУВАВ ОБОВ’ЯЗКОМ, СПОТВОРИВ ДІЙСНІСТЬ ТАК, ЩО ВОНА ЩЕ СТО РОКІВ ЗАГОЮВАТИМЕТЬСЯ. ТВОЇ НЕВЧАСНІ ЗАБАГАНКИ ЗАНАПАСТИЛИ ТВОЇХ ТОВАРИШІВ, І ВОНИ ПРИРЕЧЕНІ. БОГИ ВИМАГАТИМУТЬ ВІДПЛАТИ. 

КОРОТШЕ КАЖУЧИ, НЕ НАЙКРАЩИЙ ПОЧАТОК КАР’ЄРИ, ХЛОПЧЕ. 

Морт спромігся набути сидячого положення, тримаючись за щоку. Вона горіла холодним полум’ям, мов крига комети. 

— Морт, — промовив він. 

— ВОНО ГОВОРИТЬ! І ЩО Ж ВОНО НАМ СКАЖЕ? 

— Можете відпустити їх, — сказав Морт. — Їх просто затягнуло в цю історію, вони ні в чому не винні. Ви ж можете все зробити так, щоби… 

— ЧОМУ Я МАЮ ЦИМ ПЕРЕЙМАТИСЯ? ВОНИ ТЕПЕР МОЇ. 

— Я за них битимусь. 

— ЯК БЛАГОРОДНО. СМЕРТНІ ВЕСЬ ЧАС Б’ЮТЬСЯ ЗІ МНОЮ. МОЖЕШ ІТИ. 

Морт підвівся. Він пригадав, як це, бути Смертю. Упіймав те відчуття, дав йому виринути на поверхню… 

— НІ, — сказав Морт. 

— ОН ЯК. КИДАЄШ МЕНІ ВИКЛИК ЯК РІВНИЙ РІВНОМУ? 

Морт ковтнув. Але тепер принаймні усе було ясно. Коли ступаєш у прірву, життя іде в цілком визначеному напрямку. 

— Якщо це потрібно, — сказав він. — І якщо я переможу… 

— ЯКЩО ПЕРЕМОЖЕШ, ТО ВІЛЬНИЙ ЧИНИТИ ЯК ТОБІ ЗАМАНЕТЬСЯ, — сказав Смерть. — ХОДИ ЗА МНОЮ. 

Він урочисто прокрокував повз Морта в коридор. 

Решта четверо дивилися на Морта. 

— Ти впевнений у тому, що робиш? — запитав Гостроріз. 

— Ні. 

— Ти не зможеш перемогти господаря, — сказав Альберт. І зітхнув. — Повір мені на слово. 

— Що буде, якщо ти програєш? — запитала Келі. 

— Я не програю, — сказав Морт. — В тому-то й річ. 

— Батько хоче, щоби Морт переміг, — гірко сказала Ізабелл. 

— Тобто він дозволить Мортові перемогти себе? — перепитав Гостроріз. 

— Ох, ні. Він не дозволить. Просто він цього хотітиме. 

Морт кивнув. Коли вони йшли за темною Смертиною постаттю, він розмірковував про нескінченне майбутнє і про службу заради таємничої мети, яку Творець задумав, а ще про життя поза Часом. Він розумів, чому Смерть хоче кинути роботу. Смерть казав, що скелетом бути необов’язково, та це, мабуть, і не важитиме. Чи вічність відчуватиметься як величезна кількість часу? Чи всі життя — з особистої точки зору власників — насправді тривають однаково? 

«Здоров, — почувся внутрішній голос. — Пригадуєш мене? Це я тебе в це вплутав». 

— Дякую, — жовчно відповів Морт уголос, і всі на нього виразно глянули. 

«Ти можеш виплутатися, — вів своє голос. — В тебе є величезна перевага. Ти був ним, а от він тобою ніколи не бував». 

Смерть дійшов до кінця коридору й відчинив двері в Довгу кімнату. Свічки слухняно спалахнули, щойно він увійшов. 

— АЛЬБЕРТЕ. 

— Так, пане? 

— НЕСИ КЛЕПСИДРИ. 

— Так, пане. 

Гостроріз упіймав старого за рукав. 

— Ти ж чарівник, — просичав він. — Ти не мусиш його слухатися! 

— Скільки тобі років, юначе? — лагідно запитав Альберт. 

— Двадцять. 

— Коли доживеш до мого віку, по-іншому вважатимеш. — Тоді Альберт розвернувся до Морта. — Пробач. 

Морт витягнув меч, і клинка було маже не видно в світлі свічок. Смерть стояв перед ним — тонкий, мов жердина, на тлі нескінченних полиць із клепсидрами. 

Він випростав руки. В них з’явилася коса — з таким звуком, ніби тихо вдарив грім. 

Альберт повернувся із двома клепсидрами й не сказавши ні слова поставив їх на край однієї з опор. 

Перша клепсидра була у кілька разів більшою за всі інші — чорна, тонка і оздоблена складним різьбленням із кістками й черепами. 

Та не це було в ній найнеприємніше. 

Морт глухо зойкнув, набираючи в груди повітря. В тій клепсидрі взагалі не було піску. 

Друга, менша, була геть проста й непримітна. Морт простягнув по неї руку. 

— Можна? — запитав він. 

— НЕ СОРОМСЯ. 

На верхній посудині клепсидри було вигравіюване його ім’я, Морт. Він підніс її до світла і не здивувався, побачивши, що піску там майже не лишилося. Коли підніс клепсидру до вуха, здалося, що чує — навіть крізь ревіння піску в мільйонах життєлічильників навколо — звук, із яким спливало його власне життя. 

Він обережно поставив клепсидру на місце. 

Смерть звернувся до Гостроріза: 

— ПАНЕ ЧАРІВНИКУ, НЕ БУЛИ Б ВИ ТАКІ ЛАСКАВІ ПОРАХУВАТИ НАМ ДО ТРЬОХ. 

Гостроріз похмуро кивнув. 

— Ви певні, що все не можна вирішити, сівши за стіл… 

— НІ. 

— Ні. 

Морт і Смерть втомлено зробили коло, дивлячись один на одного. Їхні відображення промиготіли скляними берегами стелажів. 

— Один, — сказав Гостроріз. 

Смерть зловісно прокрутив косу в руках. 

— Два. 

Коса з мечем зійшлися в повітрі, видавши звук, із яким кіт міг би сповзати шибою, випустивши кігті. 

— Вони обоє схитрували! — вигукнула Келі. 

Ізабелл кивнула і промовила: 

— Звісно. 

1 ... 51 52 53 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Морт"