Читати книгу - "Ті, кого немає"

Дроб одразу розпорядився:

– Ближче давай! До берега впритул не підходити!

Моторка чиркнула по дну кілем і зупинилася за три метри від межі води. Сліди причалювання звідси було видно чітко, як і численні відбитки ніг на сирій смужці мулу, куди не діставали хвилі.

– Усім залишатися на місцях, – скляним голосом звелів слідчий. – На берег ні ногою, доки не покличу. Затопчете все…

Олег Степанович роззувся, засукав штани й, перевалившись через борт, зашльопав до берега. Ще перебуваючи по кісточки у воді, він нахилився, вивудив з піску бейсболку з вишитим над козирком написом «Oxford» і переможно помахав нею в повітрі.

Сліди на березі належали двом: підліткові в кедах і дорослому чоловікові, що носив дороге взуття, явно не призначене для прогулянок на природі. Їх було багато, частково відбитки взуття перекривались, а там, де пісок висох, уже встигли втратити чіткість. Олег Степанович витяг з нагрудної кишені мобільний і відклацав усе в трьох ракурсах. Далі починався обривчик – метрів зо два заввишки, не більше; між патлами верболозу й дрібним вільшняком нагору вів глинистий осип, де також були сліди. Не виходячи з води, Дроб обігнув піщаний п’ятачок, ступив на зарослу травою ділянку, пригнувся і, крекчучи, навкарачки поліз навпростець через зарості нагору по схилу. А коли випростався, відводячи від очей павутиння, перед ним постала невелика тіниста галявина, поросла травою. Подекуди миготіли білі зірочки по другому разу заквітлих від спеки суниць, у центрі травостій був прим’ятий, там само валялася зім’ята ганчірка – брунатна, не помилишся.

– Вони… – пробурмотів Дроб.

По дорозі під ноги трапилася порожня пляшка з-під чилійського «каберне». Він нахилився, підняв, тримаючи двома пальцями за поясок на шийці, принюхався й глянув на просвіт. На дні залишалося трохи краплин, запах виразний, свіжий, – пляшку відкоркували не більш ніж дві доби тому. Відшукавши в кишені пластиковий мішок, слідчий розправив його й акуратно впакував здобич. Потім крадькома, як щасливий грибник, який натрапив на сімейку білих, прочесав решту периметра й наблизився до бурої ганчірки. Волохатий, неохайно зім’ятий і ще сирий від нічної роси плед лежав на горбку, де трава була рідша й сухіша, але навіть здалеку було ясно, що лежить він не просто так, а прикриває щось іще.

Дроб опустився навпочіпки, нахилився та обережно взявся за край пледа. На добротній тканині розпливлася безформна темна пляма, схожа на кров. Він на секунду замислився, дивлячись на пляму, потім підняв плед, під яким виявився порваний пакет з логотипом супермаркету «Консоль». Усередині – залишки якихось солодощів і безліч мурашок.

Олег Степанович задоволено засопів.

– Пивоваров! – не обертаючись, крикнув він. – Тягни пару мішків – речдоки пакувати. Тільки навпростець не лізь, сліди потопчеш.

Поки оперативник піднімався, Дроб відзняв і плед, і пляму на ньому великим планом, а заразом і пакет. Поклав телефон на порохнявий пеньок, щоб звільнити руки, і випрямився.

На озері здіймався вітер. Верхівки вільшняку розгойдувалися, листя шуміло, смуги тіней рухалися по галявині. І рівно за мить до того, як сонце пірнуло в хмару, у гущавині трави за п’ять кроків щось гостро блиснуло.

Дроб сіпнувся туди – відстріляна гільза калібру 6.35 від патрона бельгійського виробництва. Саме того калібру, який має дуло пістолета «бебі-браунінг», через який уся буча і здійнялася.

Слідчий хмикнув і повернувся до оперативника:

– Давай мішки. А сам прогуляйся о-он за ті кущики. Бачиш, де гілки прим’яті? Тільки акуратно…

Опер пірнув у зарості. Дроб іще раз прочесав галявину – чисто. Потім заштовхав плед і помаранчевий пакет з недоїдками в об’ємний мішок, нахилився за телефоном і помітив біля пня свіжий осип деревної потерті. Виглядало так, наче хтось нещодавно копнув пень підбором. Частина гнилушки відвалилась, уламок валявся поряд.

Дроб витяг складаний ніж, колупнув піддатливу деревину. Відпав ще шматок. Глибше, майже в самій серцевині, як шашіль із блискучими надкрилками, сиділа акуратна нікельована кулька з майже неушкодженою оболонкою. Виколупувати кульку він не став. Знов-таки відзняв пеньок, потім на око прикинув трасу. У першому наближенні виходило: постріл зроблено з боку озера. Точніше, з боку проходу між кущами, за яким був осип. Зім’ятий і загиджений плед кинуто біля пня. Трава навколо ще не піднялась, отже, плед був розстелений, і на ньому, ясна річ, сиділи. Стріляли в сидячого. Може, і не раз, тому що перший постріл виявився неточним. Але хто з двох там перебував?

Тим часом повернувся опер і доповів, що метрів за сто п’ятдесят є щось на зразок мохового болітця, а вже за ним – справжня драговина. Коло болота натоптано. Взуття на тонкій підошві, розмір сорок другий. Обійти драговину не можна, так що тому, хто там перебував, очевидно, довелося повернутися на берег.

– Добре, – пожував губами Дроб. – І нам туди.

Обидва спустилися до води. Опер закинув у човен мішки з речдоками, а слідчий подався особисто обстежити край берега.

Далеко ходити не треба було. За тридцять кроків від місця стоянки катамарана, біля коріння ліщини, яке звішувалося з берегового пагорба, погляд Дроба зачепився за чіткий слід підліткового взуття. Слідчий придивився і, відмахуючись від ґедзів, поліз у гущавину куща – там щось біліло. Ближчий розгляд показав: це «щось» не що інше, як накладка зі слонової кістки на руків’ї «бебі-браунінга». Розряджений пістолет мирно лежав серед молодих пагонів ліщини.

– От хто тут стріляв… – моментально склавши картинку, пробурмотів Дроб.

Підчепивши пістолет мізинцем за спускову скобу й тримаючи руку на віддалі, Олег Степанович перевальцем покрокував до дюральки. Там він заштовхав «бебі» в пластик і приєднав до решти знахідок.

– Усе класно. Повертаймося, – плеснув Дроб по плечі рибінспектора. – Давай, командире, заводь свій крейсер!..

За півгодини катер уже швартувався біля причалу Смагіних. Дроб ще здалеку зачепив поглядом господаря – полковник квапився до води: зачув шум мотора.

– Тут таке діло, шановний, – промовив Дроб, звертаючись до вусатого рибінспектора. – Підписку я з тебе брати не стану, але попереджаю: базікатимеш зайве – можуть виникнути дуже серйозні проблеми. За решту – спасибі…

Обидва пасажири висадилися на причал, і моторка зразу відчалила. Підійшовши впритул, полковник коротко запитав:

– Ну? Є що-небудь?

– Так точно. – Дроб з усмішкою поняньчив на долоні запакований у прозору плівку браунінг. – Упізнаєте?