Читати книгу - "Мій особистий демон, Валерія Дражинська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Спадкоємцю, ти опустився до нікчемності?
- Владаре, якого х*я? - гарчить зло Дрого, блискавично накриваючи мене покривалом.
Підривається з ліжка та, вмить опинившись біля непроханого візитера, штовхає того в груди.
Його брат, якого я впізнала одразу, змазано пролетівши енну кількість метрів величезної кімнати, дуже сильно привітався зі стіною. Після такого звичайні люди не виживають. Спостерігала вже! Але цьому хоч би що! Показово струсивши місце удару, Владар повільною ходою попрямував назад.
- Щось змінилося, Дрого? Раніше ти не заперечував, коли я випадково влазив у твої забави. Навіть ділився! - було видно, що поведінка брата його не зачепила, лише здивувала.
- Ти коли повернувся? - перевів тему Дрого.
- Щойно. Виникли проблеми, які потрібно терміново обговорити. Тому й попрямував одразу до тебе. Але бачу в тебе є важливіші справи, - Владар мазнув по мені байдужим поглядом, але видав зовсім протилежне, - Нічого так. Фігурка що треба.
Згадалася його ревнива дружина з майбутнього. Ліза. У цій ситуації я б залишилася без волосся, причому повністю безпричинно. А Владар без причинного місця. Хоча навряд чи! Найімовірніше із серйозною моральною травмою!
Я підтягнула покривало тремтячими пальцями до очей і тільки кліпала ними, переводячи погляд з одного на іншого.
- Це не ця застрибнула на тебе під час твого повернення?
У Дрого лише злегка сіпнулася рука.
- Почекай мене в залі переговорів, - видав уривчасто.
- А поділиться красунею? Як раніше, - я йому сто років не здалася, він просто підбивав брата.
Дрого відповів не одразу, спочатку задумливо подивився на мене, наче вирішуючи, чи варто, а потім, усміхнувшись, виплюнув:
- Геть пішов! - і цей проміжок часу перед його відповіддю майже змусив мене посидіти.
- Зрозумів, не дурень! Чекаю на тебе в залі, - підняв руки в примирливому жесті, а мені підморгнув.
Тільки коли за ним зачинилися двері, я зітхнула з полегшенням.
- Злякалася? - глузливо поцікавився Дрого, засовуючи руки в кишені чорних штанів, які незрозуміло яким чином залишалися на ньому за всіх його перетворень.
Шалена фігура, красивіша за будь-яку обкладинку чоловічого журналу, розбурхувала погляд. Весь вигляд чоловіка уособлював чистий секс. Я, ковтнувши в'язку слину, відчула збудження, що набирало обертів, зовсім забувши про те, що він щойно ледве мене не зґвалтував та був доволі грубим. Лукавити та прикидатися немає сенсу:
- Навіщо ти так?
- Бісить твоя безстрашність. Ти ніби впевнена, що я з тобою нічого не зроблю. Витягну з будь-якого лайна. Навіть собі на шкоду, - каже спокійно, уважно придивляючись до моєї реакції.
А я що? Не дура! Хоча спірний висновок. Того Дрого, який з мене пилинки здував, я до остраху боялася, слово зайве не могла сказати. А цього, який уже не раз робив боляче (чого тільки вартий відбитий куприк!) постійно виводжу з себе, провокую.
- Ти сам..., - акуратно починаю, теж стежачи за найменшою зміною виразу його обличчя, - Ти сам доволі інформативно доніс до мене одну доволі значну річ.
- Я тебе слухаю, - підняв одну брову, обриваючи мою ефектну паузу.
- Слово в слово? - також підняла одну брову, прибираючи з обличчя покривало.
Таке враження, що ми зараз граємо в теніс, відбиваючи кульку один одному.
- Будь так люб'язна!
- Ого! Звідки такі пізнання моєї мови? Мат, і навіть це висловлювання? Розумію, що знання своєї мови ти мені навіяв, але...
- У нас із братом є можливість подорожувати світами, чим час від часу ми й користуємося. І в твоєму світі я бував. Але зараз не про це. Слово в слово! Як там тебе...?
- "Ти не всі! Ти. Моя. Жінка. Я ніколи не заподію тобі шкоди. Але якщо зрадиш мене - я тебе вб'ю!" - тихо, з розстановкою, без виразу, - А ім'я моє ти не дізнаєшся. Бо не дотримав обіцянки та вже образив не один раз. А я не зраджувала.
Мить і Дрого нависає наді мною, знову лякаючи. Руки впираються в ліжко по обидва боки мого тулуба.
- Помиляєшся, Аннннна. Я запам'ятав твоє ім'я. Гарно. Тобі личить. Одного зрозуміти не можу - хто тебе придумав на мою голову, якщо я такими словами розкидаюся?! Від тебе одні проблеми, - усміхається задумливо.
- Ти і раніше питав, звідки я взялася на твою голову, - злегка смілію.
Ну а що? Урок "тремтіння від страху перед великим Волхвом Дрого" по ходу скасовується. Ну або відкладається.
- І це спірне питання! Кордебалети в моєму житті почалися...
Мене раптом осіняє неймовірна здогадка. Не уявляю межі його можливостей, але я-то звичайна людина.
- Договорюй! - його вочевидь починають дратувати мої, начебто задумливі, паузи.
А навіщо мені мовчати? Ми ніби як в одному човні!
- Це все ти! - видаю я "геніальну" ідею, до кінця не вірячи у власні висновки. - Це все ти тягаєш мене по світах. Неусвідомлено! Не знаю, як, навіщо і чому, але це точно ти!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій особистий демон, Валерія Дражинська», після закриття браузера.