Читати книгу - "Оманливий рай, Світлана Литвиненко"

-Як ти мамо?- запитав Денис сідаючи на диван навпроти Марії Данилівної у вітальні.

-Зі мною все добре. Скажи батько змінився? Чи щасливий він зі своєю…

-Джулією. Її звати Джулія,- нагадав Денис,- ти… сприймай це… дивись на це…

-Не хвилюйся синку, я вже встигла заспокоїтися,- зізналася Марія Данилівна,- коли я дізналася…  то це ніби гостре лезо пройшлося по моєму серцю. І знаєш, більш за все мене засмутила не зрада твого батька, а те що він приховав те, що живий, що з ним все добре. Він не думав про наші почуття. Але це вже зараз і неважливо. Якщо він щасливий з тією…

-Джулією.

-… то хай з нею і живе. І я без вагань з ним розлучуся. Тим більше, що я теж більше його не кохаю,- зізналася Марія Данилівна синові,- але хай там які стосунки у мене з твоїм батьком не є, а ти і надалі повинен його любити  та поважати. Він твій батько і назавжди ним лишиться.

-Так мамо, дякую, що ти у мене така розумна і я тебе дуже люблю і батька теж люблю. Я про вас обох завжди буду піклуватися,- Денис щиро всміхнувся.- А чому ти говориш, що більше не кохаєш його?

-Бо я покохала іншого чоловіка,- Марія Данилівна виправила плечі,- і щойно ми з твоїм батьком розлучимося, я знову вийду заміж.

-За кого?- Денис був здивований,- а в тім здається я здогадуюся… За академіка…

-За Семена… Тобто за Семена Васильовича. Мені з ним  так добре і поруч з ним я така щаслива.

-Я радий за тебе мамо,- Денис пересів на другий бік дивану до матері та поцілував її у щоку,- буду радий познайомитися з чоловіком, який зробив мою матусю щасливою.

-Він тобі сподобається синку. Розумний, ввічливий, гарний собою, заможній. І ще одне.

-Кажи,- Денис з любов’ю дивився на матір.

-Ми разом, тобто я і Семен почали відроджувати ботанічний сад. Аби ти бачив синку в якому занепалому стані він був, а тепер той самий рай. І віднині щорічна виставка квітів яку я організовую буде проходити саме у тому саду. І це ще не все. Семен не тільки запропонував мені вийти за нього заміж, але ще і запропонував переїхати до нього жити. В нього будинок ще більший чим у нас. І я погодилася.

-Головне, щоб ти була щасливою.

-І це ще не все,- Марія Данилівна взяла в свою руку руку сина,- наступна новина може тебе засмутити. І ти можеш пошкодувати, що не прислухався до мене раніше. Мене теж ця новина дуже засмутила, але…

-Мамо не лякай, говори вже,- Денис губився в здогадках про те, що його мати має на увазі.

-Яна вже на цих вихідних виходить  заміж за Славу. Він не багатий, але порядний, симпатичний, дуже кохає Яну і вона його. А ще вона вагітна від нього. Отож синку ти упустив таку дівчину, таку можливість… І ми з Василиною вже не станемо свахами. Таку королеву упустив.

  Дениса це розсмішило, але скоріше не новина, а той тон в якому мама йому це розповідала.

-А чому смієшся? Тебе, що це зовсім не засмутило?- Марія Данилівна теж підвеселішала.

-Мамо я кохаю Єву і тільки її. І хочу бути тільки з нею. І ми одружуємося…

-Вона що вагітна?

-Колись звичайно буде вагітною. Та ми одружуємося тому, що ми кохаємо один одного і хочемо бути разом назавжди,- сказав Денис.

-Ну, добре. Зізнаюся, Єва мені подобається, вродлива, розумна, готувати уміє, заробляти гроші теж уміє та головне я бачила по її погляду як сильно вона тебе кохає,- Марія Данилівна витерла сльози.

-Мамо, ну, чому ти плачеш?- схвильовано запитав Денис.

-Це я синку від щастя. Це таке щастя для матері бачити свою дитину щасливою,- Марія Данилівна обійняла сина,- і знаєш що?

-Що?

-Після того як ви одружитеся переїжджайте жити до цього будинку. Тільки прийдеться вам самостійно тоді за квітами доглядати. Та незважаючи на те, що я до Семена переїду все рівно зможу приходити і вам допомагати.

-Ми завжди будемо раді тебе бачити і Семена теж. Ну і батька з Джулією…

-Ну, звісно, та він мабуть в Америці буде жити. Але якщо в нього ще залишилася совість, то буде приїжджатиме у гості до своїх дітей,- Марія Данилівна заспокоїлася,- розберимося.

-Дякую тобі, за те що ти у  мене є, і за те що така турботлива, любляча, найгарніша.

-Найкращі компліменти для жінки це ті які говорить їй син. Я пишаюся, що ти у мене справжній чоловік,- Марія Данилівна розсвітала у посмішці.

  Єва на робочому місці перебувала у гарному гуморі так само як і Леся. І під час обідньої перерви вони сиділи у кав’ярні та пили каву з хотдогом обговорюючи плани на майбутнє.

-Чиє буде перше весілля? Твоє чи моє? Бо ще й досі не можу зрозуміти, а в тім яка різниця,- запитала Леся у подруги.

-Дійсно, немає різниці. Головне, що ми виходимо заміж за своїх коханих чоловіків. Ден запропонував відсвяткувати весілля на теплоході і мені така ідея сподобалася і я погодилася,- поділилася планами Єва,- а сьогодні після роботи поїдемо до моєї мама та вітчима. Повідомимо їм цю новину. Я вже уявляю як мама зрадіє.

-А мої як батьки зраділи, моя мама півгодини плакала, а батько відразу шампанське відкупорив. Ми з Антон відразу коли прилетіли в Україну у той же день і завітали до батьків і до моїх і до його, хоча було вже пізно і просиділи ми з ними майже до самого ранку, захотілося нам відразу ж,- почала розповідати Леся,- це незабутні та щасливі моменти.

-Так, згодна. Незабутні миті про які ми будемо згадувати,- Єва всміхалася,- знаєш, хто міг подумати, що в одну мить все так може змінитися. І якщо я зовсім нещодавно, була переконана, що зустрічатися з чоловіками більше не буду і виходити заміж я не збиралася. То тепер я закохана, щаслива і тепер я знаю, що ніколи не треба впадати у відчай. І навіть якщо все погано, і якщо здається, що виходу немає треба пам’ятати, що прийде час і все зміниться у найкращу сторону, настане мить і ти знову будеш щасливим.

-Гарні слова,- погодилася Леся,- і що ж, сезон весілля розпочинається...

  Після роботи Денис заїхав у квітковий магазин і купив розкішний букет для Катерини Борисівни, своєї майбутньої тещі. Про Василя Івановича теж не забув і придбав пляшку коньяку. Ден трохи нервував, адже сьогодні вперше в житті він буде просити руки своєї дівчини в її батьків. Забравши з роботи Єву, яка вже чекала його біля будівлі банку Денис сказав їй: