Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » В’язень Неба 📚 - Українською

Читати книгу - "В’язень Неба"

381
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "В’язень Неба" автора Карлос Руїс Сафон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 61
Перейти на сторінку:
скафандр. Дихається в ньому не дуже, але коли його скидаєш – це вже зовсім інша річ.

Бернарда перехрестилася, слухаючи такі натяки модельєра.

– А тепер я попросив би вас обережно-обережно зняти сукню, тому що шви ще не застрочено і ви можете поколотися шпильками, а я не хотів би, щоб така гарна молода йшла до вівтаря зі шкірою, як решето, – сказав Еварісто.

– Я допоможу їй, – запропонувала Беа.

Еварісто метнув на неї зацікавлений погляд, наче рентгеном просвітивши її фігуру з голови до ніг.

– А коли ж я матиму змогу роздягнути й одягнути вас, моя ясочко? – поцікавився він, перш ніж театрально зникнути за завісою.

– Як непристойно подивився на вас той пройдоха, – мовила Бернарда. – А ще кажуть про таких дженджиків, нібито вони люблять чоловіків, а не жінок.

– Мені здається, Еварісто любить і тих, і інших.

– Таке може бути? – здивувалася Бернарда.

– Спробуймо звільнити тебе від цієї сукні, та так, щоб не загубити жодної шпильки.

Поки Беа визволяла Бернарду з полону, наречена щось тихо буркотіла.

Дон Ґуставо, її хазяїн, наполіг на тому, щоб оплатити весільну сукню зі своєї кишені, але коли Бернарда дізналася ціну вбрання, то вкрай збентежилася.

– Донові Ґуставо не слід було витрачати таку силу грошей. Він наполіг, щоб замовити сукню саме тут, либонь, у найдорожчому ательє в усій Барселоні, і щоб шив її саме Еварісто, який доводиться йому троюрідним племінником чи бозна там ким. А цей Еварісто візьми та й заяви, що дивитися не може на жодні інші тканини, окрім як – тільки уяви собі! – із «Каса Ґратако́с».

– Дарованому коневі… До того ж дон Ґуставо заповзявся влаштувати тобі першокласне весілля. Така вже він людина.

– У материній сукні мене повінчали б так само, а Фермінові взагалі байдуже, бо щоразу, як я показую йому якусь нову одежину, у нього з’являється одне-єдине бажання – якнайшвидше стягнути її з мене… Через це ось ми й дійшли до такого, прости Господи, – сказала жінка, поплескавши себе по животі.

– Бернардо, я теж ішла під вінець вагітною і впевнена, що Господь має справи куди нагальніші, ніж перейматися твоїм маленьким гріхом.

– Мені й Фермін так каже, а я ось не знаю…

– Слухайся Ферміна й не турбуйся ні про що.

Бернарда, виснажена після двогодинного стояння на підборах і з піднятими руками, як була в спідній сорочці, так і впала у крісло й зітхнула.

– Фермін такий нещасний, так схуд, що його ледве видно. Він страшенно мене непокоїть.

– Ось побачиш: він скоро збадьориться. Чоловіки – як герань. Коли здається, що всохли, вони раптом відживають.

– Не знаю, сеньйоро Беа, я ж бачу, що Фермін геть якийсь похнюплений. Він каже мені, що хоче одружитися, але іноді я сумніваюся.

– Але ж він закоханий у тебе по вуха.

Бернарда стенула плечима.

– Слухайте, я ж не така дурна, як здається. Звісно, років з тринадцяти я лише те й робила, що прибирала в чужих будинках, і є багато речей, яких я не розумію, але я знаю, що мій Фермін побачив трохи світу й мав чимало різних пригод. Він ніколи не розповідав мені про своє попереднє життя, але я знаю, що в нього були інші жінки і що погуляв він як слід.

– Але ж дивися: серед усіх тих жінок зрештою він обрав саме тебе.

– Фермін любить дівчат, як кіт сметану. Коли ми йдемо на прогулянку чи на танці, він так і стріляє очима. Я вже боюся, що одного дня він стане зовсім косооким.

– Очі й руки – не одне й те саме… Мені напевне відомо, що Фермін тебе ніколи не зраджував.

– Я знаю. Але розумієте, чого я боюся, сеньйоро Беа? Що я йому не підійду. Коли бачу, як він закохано дивиться на мене, каже, що хотів би зістарітися разом зі мною, говорить усякі інші лестощі, до яких він мастак, то я завжди думаю, що одного ранку він прокинеться поруч зі мною, подивиться на мене й скаже: «І де я видер цю дурепу на свою голову?»

– Я гадаю, ти помиляєшся, Бернардо. Фермін ніколи такого не подумає. Він підніс тебе на п’єдестал.

– У цьому теж немає нічого хорошого. Розумієте, я бачила багато таких чоловіків, що піднімають жінку на п’єдестал, наче вона непорочна діва, а потім ганяються за першою-ліпшою хвойдою, наче пси за сукою під час тічки. Ви не повірите, скільки разів я бачила таке на власні очі, які мені дав Господь Бог.

– Але Фермін не такий, Бернардо. Фермін із тих, правильних. Їх небагато, адже чоловіки скидаються на каштани, які продають на вулицях. Коли купляєш їх, вони гарячі й смачно пахнуть, але щойно виймеш їх із пакета, як вони миттю холонуть і виявляється, що середина їхня майже вся гнила.

– Ви ж не маєте на увазі сеньйора Даніеля, адже ж ні?

Беа завагалася на якусь мить, перш ніж відповісти:

– Ні. Звісно, що ні.

Бернарда скоса поглянула на неї.

– У вас усе гаразд удома, сеньйоро Беа?

Беа розгладила зборку на сорочці, що зсунулася Бернарді на плече.

– Усе гаразд, Бернардо. Мабуть, річ у тому, що ми обидві знайшли собі чоловіків, у яких є свої справи і свої таємниці.

Бернарда кивнула, погоджуючись.

– Часом вони поводяться, як діти.

– Чоловіки. Нехай собі бавляться у свої забавки!

– Але мені чоловіки подобаються, – сказала Бернарда. – Хоча я й знаю, що це гріх.

Беа засміялася.

– І які ж чоловіки тобі подобаються? Такі, як Еварісто?

– Боже борони. Він скоро дірку в дзеркалі продивиться, якщо буде стільки любуватися в ньому. Навіщо мені чоловік, який чепуриться довше, ніж я? Що тут скажеш – мені такі пещені не подобаються. Ось мій Фермін хоч і не красунчик, але для мене він і вродливий, і добрий. І справжній чоловік. А врешті-решт саме це і є найважливіше: щоб людина була доброю і щирою. І щоб зимової ночі ти могла притулитися до свого чоловіка і зігрітися теплом його тіла.

Беа, усміхаючись, кивнула.

– Амінь. Хоча одна пташка наспівала мені, що тобі подобається Кері Ґрант[64].

Бернарда зашарілася.

– А вам хіба ні? Я не кажу, що хотіла б за нього заміж, бо, здається мені, той сеньйор мав би закохатися в самого себе, коли вперше глянув у дзеркало, але, між нами двома, і нехай пробачить мене Господь, якби він схотів мене гарненько приголубити, я б не відмовилася…

– Що сказав би Фермін, якби почув тебе зараз, Бернардо?

– Те, що завжди говорить: «Урешті-решт, ми всі лише пожива для

1 ... 52 53 54 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В’язень Неба», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В’язень Неба"