Читати книгу - "Сапфірова книга, Керстін Гір"

— Ти ж його не знаєш! — Я похитала головою. — Ти це говориш тільки тому, що знаєш, що я хочу це почути.

— Так, а ще тому, що я хочу, аби це виявилося правдою, — сказала Леслі. — Якщо, врешті-решт, він виставить себе дупою, я особисто знайду його і вліплю по пиці! Обіцяю.

Ксемеріус досить пізно повернувся додому, до цього він, на моє прохання, стежив за Шарлоттою, Одеоном і Рафаелем.

На відміну від нього, нам було дуже цікаво дізнатися все про Рафаеля.

— Якщо ви мене запитаєте, то я вважаю, що вигляд малий має нічогенький, — бурчав Ксемеріус. — І він про це добре знає.

— О, Шарлотта — дівка для нього саме та, — задоволено сказала Леслі. — Наша крижана принцеса досі вміла позбавляти веселощів будь-кого.

Ми сіли на широке підвіконня, а Ксемеріус умостився на столі, акуратно обернувся хвостом і заходився звітувати.

Спочатку Шарлотта і Рафаель пішли в кафе-морозиво, потім — у кіно, а потім зустрілися з Ґідеоном в італійському ресторані. Леслі і я хотіли знати всі подробиці, від назви фільму і того, з чим була піца, до останнього сказаного слова. За словами Ксемеріуса, Шарлотта і Рафаель ніяк не могли порозумітися.

Рафаель охоче обговорив би різницю між французькими та англійськими дівчатами і їхню сексуальну поведінку, а Шарлотта постійно поверталася до лауреатів Нобелівської премії з літератури за останні десять років, через це Рафаель відверто занудьгував і зухвало проводив очима кожну дівчину, що їх проминала. А в кіно (на превеликий подив Ксемеріуса) Рафаель навіть не спробував лапнути Шарлотту, навпаки, за десять хвилин юнак заснув і спав глибоко й міцно. Леслі сказала, це було найприємніше, що вона за останній час почула, і я цілком з нею погодилася.

Потім ми, звичайно, захотіли дізнатися, чи говорили про мене Ґідеон, Шарлотта і Рафаель, коли сиділи в ресторані, і Ксемеріус (дещо неохоче) передав ось такий обурливий діалог (який я наче синхронно перекладала для Леслі).

Шарлотта: Джордано вельми переймається, що Ґвендолін завтра зробить неправильно все, що тільки можна зробити неправильно.　

Ґідеон: Передай мені, будь ласка, маслинову олію.　

Шарлотта: Політика та історія для Ґвендолін — таємниця за сімома печатками, а імена вона не запам’ятовує — в одне вухо впускає, а в інше випускає. Ґвендолін не винна, її мозок просто не здатен накопичити таку кількість інформації. Він забитий іменами поп-гуртів, що складаються з юнаків, і довжелезним списком акторів із дешевих любовних стрічок.　

Рафаель: Ґвендолін — це твоя кузина, яка мандрує в часі? Я бачив її вчора в школі. У неї довге темне волосся й блакитні очі, якщо я не помиляюся?　

Шарлотта: Так, і родимка на скроні у вигляді банана.　

Ґідеон: У вигляді маленького півмісяця.　

Рафаель: А як звати її подругу? Веснянкувату білявку? Ліллі?　

Шарлотта: Леслі Гей. Трохи більше мозку, ніж у Ґвендолін, але при цьому — найкращий приклад того, що господарі схожі на своїх собак. У неї є покруч золотистого ретривера[62]. Його звуть Берті.　

Рафаель: Як мило.　

Шарлотта: Ти любиш собак?　

Рафаель: Найбільше покруча золотистого ретривера з веснянками.　

Шарлотта: Розумію. Ти можеш поспитати щастя. Великих проблем бути не повинно. Леслі міняє хлопців, як панчохи, ще частіше, ніж Ґвендолін.　

Ґідеон: Правда? І як багато… е-е-е… хлопців було вже у Ґвендолін?　

Шарлотта: 0 Господи! Хух! Мені якось навіть мулько. Я не хочу говорити про неї нічого поганого, але річ у тому, що варто їй випити, як вона не надто перебирає. У нашому класі вона перепробувала всіх хлопців, і хлопців зі старшого класу… Якоїсь миті я просто згубила лік. А вже прізвисько, яке вони їй приклали, в мене просто язик не повертається сказати.

Рафаель: Шкільна підстилка?　

Ґідеон: Передай мені, будь ласка, сіль.　

Коли Ксемеріус дістався цього місця своєї розповіді, я схопилася, щоб зараз же спуститися і задушити Шарлотту, але Леслі втримала мене і сказала, що помста — це така страва, що краще смакує холодною. Мій аргумент, що я зрушена не помстою, а кровожерливістю, її не переконав. Крім того, вона сказала, що якщо Ґідеон і Рафаель хоча б наполовину такі розумні, як вродливі, то вони не повірять жодному слову Шарлотти.　

— Як на мене, Леслі справді трохи нагадує золотистого ретривера, — зауважив Ксемеріус і під моїм докірливим поглядом тут же додав: — Я люблю собак, ти ж знаєш! Це такі розумні тварини.　

Так, Леслі й справді була розумна. їй вдалося розшифрувати книгу про зеленого вершника. Щоправда, результат цієї копіткої праці дещо розчарував. Це був черговий шифр із назв цифр і двох літер з якимись дивними рисками.　

П’ятдесят один нуль три нуль чотири один крапка сім вісім н кома нуль нуль нуль вісім чотири дев’ять крапка дев’ять один о.

Уже майже настала північ, коли ми через увесь будинок пробралися в бібліотеку, тобто пробиралися це ми з Леслі, а Ксемеріус полетів туди раніше.　

Там ми з годину шукали по всіх полицях нові вказівки. П’ятдесят перша книга в третьому ряду… П’ятдесят п’ятий ряд, тридцята книга, сторінка чотири, рядок сім, восьме слово… Байдуже, з якого б кутка ми не починали рахувати, сенс все одно не з’являвся. Врешті-решт ми заходилися витягувати навмання книги і трусити їх, сподіваючись знайти нову записку. Нічого не було. Проте Леслі не втрачала впевненості.

Вона записала шифр на аркуші паперу, який тепер раз по раз діставала з кишені й розглядала.

— Це щось означає, — невпинно бурмотіла вона собі під ніс. — І я з’ясую, що саме.

Після цього ми нарешті пішли спати. А вранці будильник безжально вирвав мене зі сну, в якому мені нічого не снилось, — і