Читати книгу - "Фатальне (не) везіння, Ірен Кларк"

Єва

Ми вийшли на вулицю й, здається, всі одночасно зробили глибокий вдих. Свіже повітря здавалося божественним після того, як ми надихалися вогкістю, алкоголем і безнадією тієї квартири.

— Бляха, так ось що таке кисень… — простогнав Льоша, потираючи обличчя, ніби намагався стерти з себе запах розрухи. — Хто-небудь, поясніть мені, як можна жити в такому лайні?

— Якщо ти не помітив, у неї вибору не було, — відповіла я, скидаючи волосся назад і намагаючись позбутися гнітючого відчуття.

Лада мовчала. Навіть дивно. Але ненадовго.

— Чорт забирай… — пробурмотіла вона й раптом істерично засміялася.

Ми всі синхронно обернулися до неї.

— Що з тобою? — підозріло запитав Андрій.

— Як я не додумалася раніше! — вона хлопнула себе по лобі й знову засміялася, але тепер уже роздратовано.

— Що? — Льоша глянув на неї, як на божевільну.

Лада схрестила руки на грудях і зітхнула:

— Я її знаю.

— Кого? — я навіть перестала відганяти думки про ті моторошні стіни квартири.

— Доньку Дмитра.

Тепер ми всі втупилися в неї ще уважніше.

— Окей, це стає цікаво, — пробурмотів Андрій. — Поясни.

Лада зітхнула й почала пояснювати:

— Вона працює в казино у Дмитра. Постійно крутиться біля клієнтів, коктейлі розносить, типу офіціантка. Коли я почала грати роль його нареченої, вона весь час совалася поруч.

— І що? — уточнив Льоша.

— А те, що вона постійно випитувала, чи я дійсно кохаю Дмитра.

Я насупилася.

— Це ще навіщо?

— А я звідки знаю? Я тоді не звернула уваги. Спершу подумала, що просто якась дурна. А потім мені було не до неї.

— Але… — Андрій зробив жест рукою, щоб підштовхнути її продовжити.

Лада невдоволено хмикнула:

— Одного разу вона підійшла й почала нести якусь хрінь про те, що Дмитро ніколи не буде нормальним чоловіком. Що він кидає всіх жінок у своєму житті й мене теж кине.

— Дуже дивний комплімент, — вставила я.

— Ага. От і я психонула. Сказала їй, що мені все одно, навіть якщо він здохне.

Після цих слів ми всі переглянулися.

— Клас, — сухо сказав Льоша.

— Вона тоді якось дивно на мене глянула, а я зрозуміла, що ляпнула зайве, і просто сказала їй відвалити. Більше вона до мене не лізла.

Настала пауза.

— Ви теж про те, про що й я думаю? — обережно запитала я.

— Що вона могла найняти детектива? — уточнив Льоша.

— Це цілком можливо, — погодився Андрій. — Якщо її зачепили твої слова, вона могла вирішити перевірити.

— Але яке це має відношення до вбивства? — запитала я.

Андрій стиснув губи.

— Щоб це з’ясувати, потрібно з нею поговорити.

Він уже витягав ключі з кишені, а Льоша хлопнув у долоні.

— Ну що, малята? Вечір у казино, так?

Лада закотила очі.

— Просто їдемо й говоримо з дівчиною, не влаштовуємо шоу, окей?

Льоша поклав руку їй на плече:

— Я завжди за логічний і розумний підхід.

Лада скептично підняла брови.

— Ти? Логічний?

— Ну добре, — поправився Льоша. — Іноді.

Я розсміялася, але тут Андрій легенько потягнув мене за руку в бік машини.

— Поїхали, поки вони знову не почали сваритися.

І ми поїхали.

В нашому місті ми пересіли на дві машини.

Я з Андрієм, а Льоша з Ладою.

 А що чекало на нас у казино — ніхто з нас навіть не здогадувався.