Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Біґ Мак. Перезавантаження 📚 - Українською

Читати книгу - "Біґ Мак. Перезавантаження"

163
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Біґ Мак. Перезавантаження" автора Сергій Вікторович Жадан. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 70
Перейти на сторінку:
днів до наказу, наряди по кухні, інші героїчні епізоди проходження служби в стройбаті під Жмеринкою. Вирішили ще дунути й постріляти. І ось коли вже вони стояли й намагалися розгледіти в синьому гашишному димі всіх цих металевих оленів та білих ведмедів, до тиру зайшов бізнюк, непримітної статури та зовнішності, з п’яною тьолкою через плече. Кинув тьолку на стілець, обвів важким поглядом приміщення тиру й зупинився на позитивному торчку. Торчок напружився. Його другу теж варто було б цієї миті напружитися, але той уже побачив фарбовану тьолку, яка валялася на стільцях, і в ньому прокинулись інстинкти. І він поцікавився, чи, мовляв, його, бізнюка, хто-небудь коли-небудь учив, як слід поводитися з дамами (дама в цей час перевернулася на бік і завалилася зі стільців на підлогу), і що, коли треба, то він, старий дєсантнік, готовий дати уроки виховання й начистити їбальник кому треба. Бізнюк завівся. І дєсантнік-стройбатівець теж завівся. І лише фарбована дама лежала на підлозі й недокурки заплутувалися в її фарбованих кучерях, ніби зірки в траві. Але перш ніж чоловіки зійшлися у двобої й почали бити одне одному фізіономії, власник будки спробував їх розвести. Він сказав таке: «Справжній дєсантнік ніколи не буде битися в приміщенні, яке є комунальною власністю. Ти ж справжній дєсантнік?» – спитався він в однополчанина. «Справжній», – відповів той, не вагаючись. «І я, я тоже справжній, – раптом додав бізнюк. – А за Надьку, – додав він, – я вам голови оторву».

Вирішили йти в парк. Із собою взяли дві воздушки. Бізнюк закинув через плече фарбовану Надьку, і недокурки з її кучерів посипалися в пісок, мов хрущі. За будкою вони знайшли мужика з морозивом і попросили бути свідком.

Знайшли галявину. «Зробімо так, – крикнув власник зброї, – розходьтеся на десять кроків і стріляйте». Бізнюк відійшов, скинув з плеча бойову подругу й приставив її до сосни. Узявся за пневматичну гвинтівку й рішучим рухом розламав її, аби зарядити. Вона тріснула навпіл, мов очеретина. Бізнюк розгублено подивився на супротивника. «Ну, що ж, – сказав дєсантнік, – тепер моя очєрєдь, я вже постою за честь дами». Скинув рушницю і бабахнув. Куля втрапила в приставлену до сосни тьолку й вибила їй зуб.

Тьолка завалилася в пісок. Усі підбігли до неї. Бізнюк тряс її і припадав їй до грудей. Потім розридався. «Лише не помирай, – кричав, – Надюха, лише живи. А за мною не стане!» Розірвав на собі сорочку й почав бинтувати рану. Перемотана голова Надюхи була схожа на капусту.

А бізнюк розійшовся й погрожував викликати міліцію, якщо друзі-торчки не вставлять його подрузі яку-небудь фіксу, говорив, що не для того він її любить і платить їй, між іншим, великі гроші, аби різні уїбани вибивали їй воздушкою передні зуби. «Що ж робити, – запанікували друзі, – що ж робити? Може, добити її?» – почали вони тихо між собою радитися. Але тут слово взяв мужик із морозивом. «Заждіть, – сказав він, – у мене брат – стоматолог. Я йому недавно щелепу приносив, так він її так заштопав, як нова стала». Усі відразу ж схопилися за цього брата-стоматолога, закинули на плечі поранену Надюху й помчали на вихід із парку, попри задумливу постать письменника Горького.

Брат-стоматолог впустив їх до квартири, провів на кухню й уважно вислухав. Потім зробив Надюсі укол і приклав на місце вибитого зуба ватку. «Без проблем, – сказав, – вставлю все, що хочете. Тільки зуб несіть». – «Так де ж ми його візьмемо?» – занервували друзі-торчки. «Вибийте в кого-небудь», – порадив стоматолог. Торчки сторожко подивились на бізнюка, який виблискував в електричному світлі золотими коронками. «У мене не можна, – запротестував той, – у мене карієс, боюсь, і Надюсі передасться». – «Брат, – сказав мужик із морозивом, – ти ж знаєш канали. Пробий. Це хороші люди». – «Добре, – погодився стоматолог, – купіть золото, віднесіть Івану Івановичу, він усе зробить. Золото краще купити в азербайджанців». – «Так де ж ми тобі зараз азербайджанців знайдемо?» – образилися друзі й знову з неприязню подивилися в рот бізнюку.

«Брат, – знову попросив мужик, – пробий». Стоматолог, лаючись, дістав мобло й почав пробивати азербайджанців.

Урешті, зателефонував колишньому однокурснику, котрий працював психіатром. «Послухай, – сказав, – у вас там публіка інтелігентна, психи різні, допоможи знайти якого-небудь азербайджанця». Друг подумав і дав їм номер знайомого художника, який уже пару місяців симулював у нього нервовий розлад. Зателефонували художнику.

Художник подумав і за пару хвилин есемесом скинув телефон знайомого тренера, який міг допомогти. Зателефонували тренеру. Тренер сказав, що в нього депресія, що він ні з ким не хоче говорити, але, вислухавши розповідь бізнюка про Надюху й трагічну любов, розхвилювався й надиктував номер свого колишнього приятеля, давнього знайомого, якого звали Гєна і який був азербайджанцем.

Друзі подякували, зателефонували Гєні й запитали, чи може той продати їм золото. Гєна здивувався, але сказав, що може, хоч і небагато. Забилися зустрітися на трамвайній зупинці біля його будинку. Торчки подякували стоматологу, узяли в нього на всякий випадок номер Івана Івановича й обіцяли завтра зайти. На зупинку Гєна прийшов із коротко стриженою дівчиною. «Ну, – сказав, – золотом я взагалі не торгую, але можу продати вам ложку». І дістав з кишені чайну ложечку. Друзі потовклися-потовклися й вирішили купувати. А купивши, почали видзвонювати загадкового Івана Івановича.

Слухавку взяла якась дівчина і сказала, що Івана Івановича немає, що його забрала міліція, і коли він буде – не знає ніхто. І тут друзі-торчки розгубилися. А сталося ось що. Іван Іванович – ювелір і контрабандист, усе своє свідоме життя прожив на вулиці Маяковського, у дворі молочного магазину, там, де був розлив. І все своє свідоме життя потерпав від того, що мужики з розливу весь час ходили під його вікна відлити. Він погрожував їм, спускав на них пса, виливав воду. Дослівно напередодні не витримав і побив двох офіцерів-пожежників. Офіцери викликали міліцію. Міліція приїхала і, не розібравшись що до чого, забрала всіх, у тому числі й Івана Івановича.

Затягла їх до Київського РВВС і зачинила на ніч. Офіцери виглядали контрастно, мов душ – один був товстозадий, інший – сухоребрий, але п’яні були обидва. Їх і хотіли випустити, але йти вони не могли, тому чергові залишили їх до ранку. Іван Іванович спробував було з пожежниками сваритися, але ті не реагували, тож старий контрабандист заспокоївся й підсів до мене. А потім розповів мені свою історію. Жив він на вулиці Маяковського з внучкою Машою, в одній кімнаті. Спали вони в одному ліжку, оскільки місця для іншого в кімнаті не було. Ставився він до внучки

1 ... 52 53 54 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біґ Мак. Перезавантаження», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Біґ Мак. Перезавантаження"