Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Депеш Мод. Ще одна розмова 📚 - Українською

Читати книгу - "Депеш Мод. Ще одна розмова"

301
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Депеш Мод. Ще одна розмова" автора Сергій Вікторович Жадан. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54
Перейти на сторінку:
свою недовіру, про свою беззахисність. Компенсуючи все це агресивною лексикою та неадекватною поведінкою.

А як ти особисто сьогодні бачиш дев’яності роки? У моїх Чернівцях навіть тоді було відносно тихо. Скрутно, але без резонансного бандитизму. А як було у тебе і в Харкові загалом?

Щодо дев’яностих у мене особисто— жодних симпатій і жодної ностальгії. Здавалося б, вона мала бути, ця ностальгія. Адже такий шматок життя, стільки спогадів, стільки облич, стільки історій. А ось немає чомусь. Дев’яності— це якась суцільна біднота й безнадія, нічого світлого. Бідність, голод, розлам. Подібний життєвий досвід вчить лише одному: бідність принижує. І голод принижує. Одне слово, немає ностальгії.

Якщо вже зайшла мова про Харків. Був я у вас у вересні минулого року. Стою на вулиці, нікого не чіпаю, розмовляю по мобільному українською— і нариваюся на якогось п’яного упиздня в колорадській сорочці, який починає кричати: «Ти куда прієхал, шоб разговарівать тут по-украінскі?!»

Ну, це в тебе карма така— на упизднів нариватися.

З іншого боку, можна згадати ваш старовинний університет, романтизм, потім Хвильового і, наприклад, Шереха-Шевельова. Тебе, зрештою, можна згадати і кількох «молодих-переспективних» авторів… Коротше, поясни, будь ласка, мені й «іногороднім» читачам, що це за місто таке— Харків.

Харків— різний. Різнонаціональний зокрема. Себто я маю на увазі не лише присутність росіян і російської мови, це й так зрозуміло. Я про «корейців, в’єтнамців та африканців». Якщо в Україні колись буде прорив мультикультуралізму, то це станеться саме в Харкові. У «Депеш Мод» про це теж ідеться: там як не цигани, то азіати з грузинами повсюди. Такий собі американський варіант. Хоча, знову ж таки, для книги це зовсім не головне, герої в принципі не мислять такими категоріями, як «українство» чи «радянська історична спадщина». Не такої закваски ці молоді люди.

Це точно. Закваска у них така, що чути на гектар. Якщо ще приплюсувати лексичні засоби їхнього самовираження, то аж трохи шкода стає розформованої Комісії з моралі чи як вона там називалася.

От я завжди знав, що коли хтось і почне шкодувати за цією комісією, то це будеш ти. Ви, ліберали,– такі консерватори.

Це ми через хронічну незатребуваність нашого морального імперативу такі. Менше з тим. Тобі часто доводиться чути звинувачення у пропаганді пияцтва, легкої наркоманії та інших антисоціальних речей?

Ну, останнім часом менше, а раніше— так, постійно. Тільки не легкої наркоманії, а легких наркотиків. Наркоманія легкою не буває, зрештою, як і алкоголізм. Це важка щоденна праця. Людині загалом притаманна алогічність і парадоксальність мислення. У більшості випадків «обвинувачувачі» мислять так: зображуючи п’яні будні ліричного героя, автор тим самим ніби легалізує можливість подібного «трибу життя», себто виправдовує його, інакше кажучи— оспівує. Себто, якщо ти говориш про алкоголь, ти автоматично підтримуєш і пропагуєш його активне споживання. Бо інакше би просто заплющував очі на існування проблеми алкоголізму в нашому суспільстві. Не помічаєш, замовчуєш, відвертаєшся, заплющуєш очі— значить, рішуче засуджуєш. Якось так. Я переймався всім цим довший час (можливо, думав, дійсно, не варто аж так детально зображувати, аж так натуралістично оспівувати), аж доки не зіткнувся з цікавою реакцією читачів. Кілька років тому в Німеччині зробили театральну постановку за цією книгою. Доволі брутальну та провокативну (ми її, до речі, в харківському театрі юного глядача збираємось адаптувати, там їй, як на мене, і місце). І ми з німецькою бібліотекою в Харкові вирішили влаштувати відеоперегляд цієї вистави. Публіка прийшла контрастна— студенти й бібліотекарі. І ось після перегляду, після двох годин трешу та соціального угару, бібліотекарі (переважно жіночки старшого віку) почали плакати, мовляв, і в мене син п’є, і в мене теж, і так шкода цю молодь, і так за них серце болить. Себто все дуже точно й адекватно сприйняли. Жодних згадок про ненормативну лексику чи порнографію. Після таких речей письменник заспокоюється й думає в майбутньому винятково про художню правду та силу виражальних засобів.

Повертаючись до Харкова. Яким він був у твої дев’яності? І яким, на твою думку, він буде років через десять?

У дев’яності він був доволі депресивний і агресивний. Принаймні я його таким собі пам’ятаю, таким і спробував описати. З великою кількістю середньостатичних упизднів. Нині, мені здається, він якось подобрішав, попустився. Хоча, знову ж таки, цілком припускаю, що вся ця історія могла статися й сьогодні. На мою думку, соціальне, економічне та політичне тло там узагалі не має жодного значення. Я ось сам постійно говорив, що ця книга— про дев’яності з усією їхньою специфікою та атмосферою. А тепер думаю, що все це дурниці: книга не про дев’яності, книга про вісімнадцятирічних… А яким Харків буде через десять років? Підозрюю, за великим рахунком, таким і буде— торговельно-освітнім та інтернаціонально-слобідським.

Добре, поставлю запитання зовсім прямолінійно. Харків— це Україна?

Звісно, що Україна. Спитай у в’єтнамців, які працюють на оптовому ринку Барабашово, вони підтвердять.

Бо я думаю, що доки у вас користуються значною підтримкою з боку народонаселення такі дійові особи, як Добкін і Кернес, Харків— це не зовсім Україна. Як розумієш, маю на увазі не їхню національність, а, сказати б, суспільно-політичну активність.

Так, ніби підтримка таких дійових осіб, як Ірина Фаріон, свідчить на користь цього самого народонаселення.

Ірину Фаріон, попри всю нашу з тобою до неї любов, львів’яни на посаду мера не обрали.

Так чи так, а хороших політиків не буває. Хороший політик— давно мертвий політик. Не треба нікого звинувачувати. Як на мене, коли у школі оголошують карантин, смішно визначати, хто більше хворий на грип. Усе одно школа не працює.

Ага, тільки треба

1 ... 53 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Депеш Мод. Ще одна розмова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Депеш Мод. Ще одна розмова"