Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Шкільна перерва — це як буря.
Гучна, яскрава, трохи страшна.

Двері класу ледь встигають відчинитися, як коридором несе хвиля: крики, сміх, біганина, шелест рюкзаків. Я стою біля парти, стискаю лямку свого, ще зовсім нового, наплічника і думаю: куди йти? що робити?

Марія Андріївна каже:
— Можете піти в коридор або залишитись у класі.

Я виходжу. І одразу — гублюсь. Стільки дітей. Всі когось шукають, кудись біжать. Гомін такий, ніби школа — це ціле місто, а я в ньому перший день.

І тоді я бачу очі. Знайомі.
Тимко.

Він був у моїй садочковій групі.
— Привіт! — усміхається він, — Ходімо, покажу, де можна малювати на дошці!

І я йду.

Ми не тримаємось за руки, не обіймаємось — ми просто поруч. І цього достатньо, щоби світ став трохи спокійнішим.
Трохи зрозумілішим.

Після перерви я повертаюся в клас — вже не зовсім такий, як на початку.
Мовби школа відкрила мені перше маленьке віконце до дружби.

---