Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

На кухонному столі — зошит у косу лінію, простий олівець і... моє зосереджене обличчя.

— Оце буква? — питаю я, дивлячись на дивну закарлючку.
— Так, це «З», — відповідає мама, схилившись поруч.
— Ні, це собака з хвостом! — кажу я серйозно.

Мама затуляє рот рукою, щоб не засміятися, але плечі її здригаються.
— Добре, — киває вона, — давай навчимося малювати собаку з хвостом правильно.

Мені подобається, як вона це каже. Мовби кожна буква — не правило, а персонаж. Я виводжу її повільно, криво, але зосереджено. І «З» виходить така, що справді схожа на цуцика, який щойно впав у калюжу.

— Головне — не здаватися, — шепоче мама. — Навіть якщо собака поки не слухається.

Ми разом стираємо, пробуємо знову. Я бубоню собі під ніс: «собака, собака...» І раптом вона — ця «З» — виходить такою, як треба. Майже.

Мама цілує мене в маківку.

— Ти справжній письменник, — каже вона. — Початківець, але дуже талановитий.

У той вечір на сторінках мого зошита з’явилося багато собак з хвостами. А ще — сміх, терпіння і перше справжнє розуміння: вчитись — це не страшно. Особливо, коли поруч — мама.

---