Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Людина без властивостей. Том III 📚 - Українською

Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Людина без властивостей. Том III" автора Роберт Музіль. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 182
Перейти на сторінку:
за цей короткий час вони стали на диво близькі одне одному. «Враження таке, ніби перетнулися дві долі, — подумав Ульріх, — навіть якщо це сталося внаслідок збігу всіляких незалежних одна від одної незначних обставин». А ось щодо Аґати, то вона вбачала в цьому, либонь, більше романтики — адже вони так мало знали одне про одного з тих різноманітних поверхових граней, від яких залежить спільне життя. Коли Ульріх замислювався про сестру неупереджено, то наштовхувався на численні запитання, і навіть про її минуле він певної думки скласти не міг; найімовірнішим, здавалося йому, було таке припущення: до всього, що відбувалося через неї чи з нею, вона ставиться дуже недбало й живе дуже непевними і, можливо, навіть фантастичними очікуваннями, які й супроводжують її реальне життя; таке пояснення напрошувалося ще й через те, що вона так довго жила з Гаґауером і так швидко з ним розірвала. У цю картину вписувалася й та нерозважливість, з якою Аґата дивилася на майбутнє. Вона пішла з дому, й цього їй, схоже, наразі було досить, а від запитань про те, що буде далі, вона ухилялася. Ульріх не міг уявити собі також ані того, що тепер сестра лишиться без чоловіка і, мов юна дівчина, житиме в непевному, але впертому очікуванні, ані того, який має бути чоловік, щоб йому була до пари Аґата; про це він і сказав їй перед самим своїм від’їздом.

Але вона зі страхом — і, либонь, трохи вдаваним страхом — поглянула йому в очі й відповіла запитанням на запитання:

 — Хіба я не можу найближчим часом просто пожити в тебе, але так, щоб нам нічого не вирішувати?

Саме так, отже, без будь-яких уточнень вони підтвердили своє рішення з’їхатись. Але Ульріх розумів, що цей експеримент покладе край його «життю у відпустці». Йому не хотілося замислюватись, які це матиме наслідки, але те, що відтепер його життя зазнає певних обмежень, неприємним йому не було, і він уперше згадав про товариство, зокрема про жінок, із паралельної акції. Перспектива від усього відійти, ізолюватися, пов’язана з цією новою переміною, видалась йому прекрасною. Як ото в кімнаті, часто буває, досить лише змінити непомітну дрібницю, щоб замість нудної луни вийшло милозвучне відлуння, так тепер у його уяві невеликий власний будинок обернувся на мушлю, де міський гомін віддається далеким потоком.

А потім, здається, наприкінці тієї розмови, окремо відбулася ще одна, невеличка.

 — Ми житимемо, як пустельники, — сказала Аґата, весело всміхнувшись. — Але в любовних справах кожне й далі матиме, звичайно, свободу. Принаймні ти перешкод не відчуватимеш! — запевнила вона.

 — Чи знаєш ти, — відповів на це Ульріх, — що ми входимо до Тисячолітнього царства?

 — Що це таке?

 — Ми вже так багато розмовляли про кохання, що не поспішає, мов струмок, до якої-небудь мети, а утворює, наче море, своєрідний стан! Скажи по щирості: коли в школі тобі розповідали, нібито янголи в раю нічого не роблять, а лише славлять Всевишнього, не відходячи від нього, — чи уявляла ти собі такий стан, коли нічого не робиш і ні про що не думаєш?

 — Я завше уявляла собі, що це стан досить нудний; і причина цьому, певна річ, — моя недосконалість, — відповіла Аґата.

 — А тепер, — сказав Ульріх, — враховуючи все, про що ми домовились, уяви собі, що це море — така собі нерухома усамітненість, яку ненастанно наповнюють кришталево чисті події. У давнину люди намагалися уявити собі таке життя вже на землі. Це — Тисячолітнє царство, створене за нашим образом і подобою і все ж не схоже на жодне з царств, про які ми знаємо! І отак ми й житимемо! Ми забудемо про будь-яке себелюбство, не збиратимемо ні багатств, ні знань, ні коханих, ні друзів, ні принципів, ні самих себе. Завдяки цьому наш дух розбрунькується, відкриється людині й тварині й розквітне так, що ми вже не зможемо лишатися самими собою і по-справжньому збережемося, тільки злившись з усім світом!

Ту коротеньку, ніби випадкову, розмову вони провадили жартома; Ульріх сидів з олівцем у руці й аркушем паперу перед собою, робив помітки і водночас обговорював із сестрою, що на неї чекає в тому разі, якщо вона продасть будинок і меблі. До того ж він був ще сердитий і сам не знав, що означають його власні слова — блюзнірство чи фантазії. І за всіма цими балачками вони так і не вирішили по совісті, що робити із заповітом.

Та ще й тепер усе це розмаїття обставин було, мабуть, причиною того, що Ульріх до рішучого каяття аж ніяк не прийшов. В Аґатиній витівці багато чого йому подобалося, хоч побитим виявився він сам; він мусив зізнатися собі, що внаслідок цього людина, котра живе «за правилом вільних розумів», людина, котрій він у собі надто часто потурав, різко зайшла в небезпечну суперечність із тією глибоко непевною людиною, в якій криється сувора правда. Уникати такого плину подій, нашвидку поправивши його яким-небудь звичним способом, йому теж не хотілося. Але в такому разі виходило, що жодного правила нема й треба дати подіям розвиватися так, як вони розвиваються.

16. Зустріч із Діотиминим чоловіком-дипломатом

Ранок Ульріхові нічого не з’ясував, і ще задовго до вечора він, бажаючи розвіяти свою гнітючу серйозність, поклав навідатися до кузини, заклопотаної визволенням душі від цивілізації.

Не встигла Рахель повернутися з Діотиминої кімнати, як назустріч Ульріхові, на його подив, вийшов сам начальник відділу Туцці.

 — Сьогодні дружина погано почувається, — пояснив досвідчений одружений чоловік тим байдужо-ніжним тоном, який завдяки його щомісячному застосуванню вже став формулою всім відомого сімейного секрету. — Не знаю, чи зможе вона вас прийняти.

Він був уже одягнений, щоб вийти з дому, але охоче лишився з Ульріхом.

Цей скористався нагодою поцікавитися про Арнгайма.

 — Арнгайм їздив до Англії, а тепер він у Петербурзі, — сказав Туцці.

На Ульріха, пригніченого власними турботами, це малозначуще й цілком природне повідомлення справило таке враження, немовби на нього раптом наринув світ у всій своїй повноті й заклопотаності.

 — Це добре, дуже добре — мовив дипломат. — Нехай собі катається туди-сюди скільки завгодно. Так можна за ним поспостерігати й дещо довідатись.

 — То ви й досі гадаєте, що він роз’їздить з якимсь дорученням пацифістського характеру від царя? — спитав Ульріх, пожвавішавши.

 — Я в цьому впевнений

1 ... 52 53 54 ... 182
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина без властивостей. Том III», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина без властивостей. Том III"