Читати книгу - "Маринчина лялька"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Не можу!
– Оце вже брешеш!..
– А що є правда?
– Правда?… Я добре знаю, чого тебе ніхто із парубків не хоче сватати!
– А це ж чого, мамо?!
– Бо ти, Марусю, дуже гаряча й гостра на язик, ти ж ніколи нікому не стерпиш, не змовчиш! Ти ж така, як оса кусюча! А галаслива, тільки скрізь тебе і чути! Хто це захоче таку біду за себе брати?
– А я собою не дуже й накидаюся! – відріже мені Маруся, зігне голову і далі щось длубає голкою – шиє або вишиває. Це коли є вільний час, а так – і вона в роботі.
– От бачиш? Ти й тепер мені не змовчиш… – пересерджуся, зітхну, та й перестану говорити за весілля. Хіба напослідок докину: – Бо якби у вас був батько, якби було яке придане за вами. А так…
– Мені не треба, аби женилися на моєму приданому чи на батькові!
– Марусю!!!
Отак перекричу, а тоді й посоромлюся. Шкода стане дітей, бо в чому ж їхня вина? Але назад слів не вернеш.
Старшим дівчатам після таких розмов прикро, вони потім ходять, мов у воду опущені, мовчать. А Миросі що? Мирося собі слухає й на вус мотає: вчиться, що не треба бути крикливою, що краще бути покірною.
Якось я розходилася у сварці, аж тут…
– А тітка Мойра із дядьком Карпом прийняли до себе Сашу! – вбігає Мирося в хату!
– А це з якого дива? – запитую.
– Вона тепер буде у них жити!
– Мати з батьком вигнали? – запитує Маруся.
– Та ні! Просто вони взяли Сашу за дочку!
– Це як?
– Ну, якщо люди не мають своїх дітей, а на добро розжилися… А ще не мають здоров’я, щоб робити, бо старі, то й просять когось із нежонатих родичів до себе за дитину, – розказую Марусі.
– Саша ще мені сказала, що вона на осінь вийде заміж, але не поїде до чоловіка жити, а візьме його до тітки Мойри в прийми!
– Саша ще ж дуже молоденька! Хіба так швидко виходить заміж? – аж тут я згадала про кружку.
– Де молоденька! На осінь буде сімнадцять років, саме пора, – пояснює Мирося.
– Он як воно…
– А яка ж та Саша гарна! Чорнява, весела, швидка! За нею хлопці навіть бились!
– Тільки аби не була така, як її тітка…
– Ні! Саша геть не схожа на свою тітку, вона геть інакша!
Частина третяПодружжя
5
Ой матінко-вишня,
Десь я у вас лишня,
Що ви мене в срок послали,
Де я не привишна!
Ти думаєш, ненько,
Що тут мені добре?
Прийди, ненько, подивися,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маринчина лялька», після закриття браузера.
