Читати книгу - "Витівки Йонатана Коота"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Поминувши даму, інспектор постукав бамбуковим вудлищем по балюстраді, яка була зелена тільки біля входу на міст, а тут лупилася з усієї сили.
— Бом-бом-бом! — продзвонив йому рудий Зефірин, відриваючись на мить від споглядання річки в просвіт між пруттями огорожі. — Цілу годину вже чекаю, і без змін.
— А чого ти чекаєш? — поцікавився Новак у рамках опіки міліції над дітьми.
— Я ще не знаю. Але ні тобі фільму з котом не знімають, ні топитись ніхто не топиться… Навіть ви без машини, а то б можна було прокататися з сиреною. Нудно.
— А культурно розважатись не хочеш?
— Е-е, нема де. Ясь Радоха поведе в атаку команду «Хімор» тільки в четвер. Варення з Марієттою Пшилєппою аж через тиждень.
— Варення з Марієттою? Що це?
— Ви не знаєте? Концерт з джемом, музикою і криками.
— А в цирк не хочеш піти? Там коня показують.
— Справжнього? Тоді побіжу, тільки… тільки…
Зефірин замовк і занишпорив по кишенях.
— Скажеш білетерові: інспектор Новак просить, щоб тебе впустив, — сказав Методій у плані прилучення до культури важких підлітків.
Він рушив далі через міст, вийшов на берег Бубжі й неспішно попрямував до похилої верби, яка росла навпроти того місця на другому березі, де в аличевому живоплоті була закопана невеличка помпа. Під вербою, в тіні її віття, він улаштувався. Витяг із садка пакунок із сніданком і пляшку лимонаду «Просто-кола», набрав у відро води, в якій за планом невдовзі вже мали плавати спіймані риби, і, тихенько ввімкнувши транзисторний приймач, узявся монтувати вудлище.
Ні, не був це підступ з боку знаменитого детектива, не було це й тактикою камуфляжу, аби ввести когось в оману. Методій справді намірився спокійно половити рибу. А що кожний безлюдний клаптик берега був для цього придатний, то вибрав саме цю вербу, добре знаючи: злочинці люблять вертатися на місце злочину, — натура тягне вовка до лісу, а куріпку в збіжжя. «Така в поляка натура: битись в полі, а не в мурах», — згадав він старе прислів’я, а потім і сучасне продовження до нього, яке склав у хвилини поетичного натхнення: «А міліція народна слід помітить де завгодно».
Вудка була вже готова, й інспектор насадив на гачок шматочок м’яса. Нанизування на гачок черв’яків він вважав ділом негуманним і, якби це від нього залежало, взагалі заборонив би викопувати різних кільчаків та дощовиків. «За таким делікатесом щупаки повинні в чергу ставати», — подумав він, закидаючи гачок з наживкою далеко від берега і встромляючи вудлище в дерн.
Сяк-так упоравши рибальські обов’язки, розгорнув пакунок із сніданком і дістав звідти бінокль. Обдивився місцевість. Байдарочників на воді жодного, відпливли ще на світанку, а міські пляжники, найлінивіша частина мешканців, ще пили по домівках ранкову каву. Рудий хлопчина, видно, послухав доброї поради й пішов до цирку, бо при балюстраді його вже не було, а через міст тяглась лише самотня підвода, запряжена сивком. Одне слово, цілковитий спокій.
«Той урвитель сказав: нудно. Якби так нудно було кожен день, — подумав Новак. — Але люди такі запеклі, що й собі нерви псують, й іншим жити не дають. Директор «Самексу» наполягає, щоб закували в кайдани боцмана Добромира як відповідального за моральну й матеріальну шкоду, що її завдала черепаха. Директор Спритек хотів би довічного ув’язнення для крадія радіотелефону. Контррозвідники шукають шпигуна з картою Малого Хлюпу, бо він їм потрібен для обміну. А через один зрізаний флімонодендрон я довго чекатиму підвищення. Аби весь час так було нудно, як минулої п’ятниці…»
Інспектор не вірив ні в які забобони і ворожбу, але повівся так, як, певне, повівся б кожен на його місці: встав і пішов до верби, щоб цим разом чесно постукати по нефарбованому дереву. Радіо, яке досі передавало літературно-музичну програму «Такти і факти в капцях», замовкло на хвилину й озвалося оксамитовим голосом диктора:
— За три секунди мине восьма година. Передаємо місцевий ранковий щоденник нашого об’єднаного радіовузла. Слухайте найці… Вз-з-з! Бац!.. Пробачте. Слухайте найцікавіші відо… Вз-з-з!.. мості дня… А-а-а!.. Вз-з-з!.. Рятуйте!
Вр-р-р!.. — загурчало раптом від річки, і шум моторного човна, що наближався, заглушив усі інші звуки.
Новак побіг на берег, замахав руками й закричав:
— Стій! Тихо! Зупиніться, Войтасику! Вимкніть двигун!
Ніхто його на борту моторки не почув, а впізнати через цивільний одяг не могли, тож довелося Новакові вдатися до образливих жестів на адресу річкового патруля. Це подіяло: міліція зразу повернула до хулігана, щоб перевірити в нього документи, і тут виявилося, що це інспектор. Мотор затих сам, тільки-но Войтасик з мотористом віддали честь.
Новак кинувся назад до верби, проте диктор уже нічого не говорив, а з приймача чулося тільки дзижчання і харчання, яке поступово затихало і нарешті перейшло в цілковиту й дуже тривожну тишу.
Через кілька секунд щось двічі стукнуло в мікрофоні, наче
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витівки Йонатана Коота», після закриття браузера.