Читати книгу - "Спомини"

(Bolesław Ferdynand Mańkowski, 1852–1921) — польський психолог та педагог, родом з Любачева. Навчався в університетах Львова, Ляйпціґа та Берліна, з 1890 — редактор педагогічного журналу “Museum”, з 1895 — бібліотекар університетської бібліотеки у Львові, у 1903–1921 — професор педагогіки Львівського університету, автор наукових праць з педагогіки та психології. Помер у Львові 26 серпня 1921 р. Про його педагогічну та наукову діяльність див.: Władysława Szulakiewicz. Między teorią a praktyką edukacyjną: Bolesława Ferdynanda Mańkowskiego (1852–1921) zasługi w rozwoju pedagogiki akademickiej // Rozwój polskiej i ukraińskiej myśli pedagogicznej na przestrzeni ХІХ-XX wieku / ред. Anna Haratyk. Wrocław, c. 41–59; Stanisław Jedynak. Bolesław Mańkowski o wartościach naczelnych życia ludzkiego: zapomniane karty Uniwersytetu Lwowskiego // Considerations philosophicales: w czterdziestolecie pracy naukowej Profesora Tadeusza Kwiatkowskiego / ред. Jolanta Świderek та ін. Lublin 1999, с. 281–292. ">[253] і на інші виклади. В Інсбруці я побачив, що те все треба лишити і віддатися студіям філософії і теології. Коли ми приїхали зі Львова до Відня, і через Альпи, до Інсбрука, то вже падав сніг, бо було це при кінці жовтня. Як ми приїхали до “Канізіянума”[254], то була десь шоста година ранку. Нас впроваджено до атріюм, в якому на підвищенні стояла велика статуя Серця Христового. І я тоді подумав собі: що то з мене буде?!

Отець-реґенс Гофман[255] прийняв мене ввічливо, і я мав окрему кімнату, як кожний конвіктор[256], і була вже більша можливість занятися наукою. Середовище було інтернаціональне, 250 питомців. Реколекції[257] тривали 10 днів і впроваджували вже глибше в духовне життя. Зжитися з товаришами різних націй було досить важко. Нас українців було тоді, здається, 10: Іщак[258], Дідуник[259], Донарович[260], Кукурудза, я і інші. Службу Божу правив о. Дутчак[261]. Я зложив іспити дуже добре і вернувся на вакації до Заздрости. Одначе захворів я на тиф, і щойно з опізненням, десь при кінці жовтня я приїхав до Львова. Митрополит Андрей думав, що я вже зрезиґнував з теології, запросив мене на обід й опісля виправив назад до Інсбрука. На третьому році я зачав вже думати про докторську дисертацію. Іспити зложив я з дуже добрим успіхом і виїхав на вакації знова до Галичини. В тому часі вибухла війна і я мусів остатися вдома один рік, бо Галичину зайняли російські царські війська. Слава Богу, я якось не був арештований і при найближчій австрійській офензиві я з батьками переїхав Стрипу і з Підгаєць дістався до Львова. Помагав мені мій товариш Мостович