Читати книгу - "Спомини"

після Другої світової війни емігрував до Америки. ">[262]. У Львові митрополита Андрея не було, його ув’язнила і вивезла до Суздаля царська влада, отець-офіціял Білецький видав мені потрібні документи, і я виїхав назад до Інсбрука, щоб продовжувати студії. В “Канізіянумі” отець-реґенс і товариші думали, що я пропав під час російської окупації, і тим радше прийняв мене до конвікту[263]. Я вписався на четвертий рік (1915 р.) і став думати про докторат та й написав дисертацію[264], яка була прийнята в 1916 році професорами Урбаном Гольцмайстером[265] і Йосифом Ліндером[266]. Мені навіть призначили премію, тодішних 40 австрійських корон. Це був високий гонорар. На вакаціях остався я вже в Інсбруці при церкві “Ewige Anbetung”[267], а по вакаціях приготовлявся до риґорозуму[268] з історії права. В тому часі мусів я відбути й операцію сліпої кишки. При кінці шкільного року 1916–1917 я зложив другий риґорозум з моральної, пасторальної, катехитики і літургіки.

Саме в 1917 році вернувся з російської в’язниці митрополит Андрей. Тому, що це була війна, то він з Петербурга дістався до Швеції, а звідтам до Швайцарії і зі Швайцарії переїжджав через Інсбрук та казав мені приїхати до Галичини на свячення. Я одержав дияконат у Львові, а пресвітерат в Уневі[269], до якого представляв мене о. Йосиф Схрейверс[270], бо там був монастир редемптористів. Перед свяченнями я відвідав батьків, яких був я полишив в 1915 році в Підгайцях, звідки вони вернулися на своє знищене господарство. Тоді з війська вернувся інвалід брат Роман, і вдома, крім батьків, була ще сестра Євгенія. Коли я, після свячень, вернувся до Інсбрука докінчувати докторат, то Роман і Євгенія померли