Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"

346
0
17.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 111
Перейти на сторінку:
запеклiй душi. Не замерла вона й у ду­шi Тимофiя Лушнi. Бували такi години, коли вiн, згадую­чи свої вчинки та безпутне життя, сам собi думав: "А мо­же ж, воно й грiх так робити?.. Може, за все те оддячи­ться, хоч не на сiм, то на тiм свiтi!.." Страшно йому ставало й разом тя­жко, соромно. Тодi вiн, щоб хоч трохи розважитись, щоб погасити прометеїв огонь у мученiй душi, прихилився до скляного бога: привчився горiлочку вживати... Помiтили раз його п'яним, - вибили добре на конюшнi, прогнали з горниць, наставили кучером. Це бу­ло лiт за двоє перед волею. Йому було тодi лiт двадцять...

На станi - вiльнiше трохи, нiж у горницях. Та - що не зробив, пан бачить, бо з своїх очей не спускає; а тут - хоч i бачать панськi конi, то нiкому не скажуть... Передньої покинути не можна; а з станi - коли не вдень, то вночi ви­рвешся... Лушня встряв у шинки. Там вiн зазнався з Мат­нею i Пацюком. Цi - теж повиростали в неволi. Хоча вi­льнi степи та широке поле, де вони влiтку скот пасли, одводили трохи їх замлiлi душi, зате зимня пора наляга­ла на їх плечi важкою вагою й давила обох... до горiлки! Поробились вони п'яницями, волоцюгами, злодюгами... У шинку по­бра­талися з Лушнею. Побра­та­ли­ся - i таємна крадiжка, схови та перехови, та нiчнi про­пої накраденого стали їх товариською роботою...


Мучились-мучились пани з ними, та не дiждавши й тих двох рокiв, що крiпаки повиннi були одробити пiсля волi (а роки тi здалися довгi-довгi, тяглися вiками!) - повиганя­ли їх з двору на всi чотири...


Не маючи нi землi, нi оселi, нi пристановища, - нi пiд собою, нi за собою, нi перед собою, - як вiльна птиця в полi, як дикий звiр у борi, - хлопцi розбрелися по селу... Де його пристати? де голову приклонити, заховатись ча­сом вiд ли­хої години?.. Ще пiд будень сяк-так: де-небудь на роботi: в жидiв дрова рубати, в людей молотити, вiя­ти, косити... А як вечiр настане, або свято, або зостався хто який день без роботи... Хоч пiд греблю!.. Нiде при­тулку немає, нiде при­стати, спочити. У селi двi мiсцини некупованi. Одна - вули­ця, друга - шинок... Тiльки на вулицi небезпечно. Ляжеш пiд тином спочити - собаки стягнуть; посеред вулицi - на­їде хто, а хоч не наїде - воло­снi пiднiмуть, запруть у чорну, подумавши, що п'я­ний... Зостався - шинок... I за шию не ллє, й тепло, й лю­дно... Є де, хоч не розкiшно, спочити пiд лавкою; є з ким розважитись-побалакати, заспiвати, випити... Став i на­шим хлопцям шинок рiдним батьком, горiлка - матiр'ю. В шинку вони мали собi захист, при­тулок; чарка горiлки стала їх порадою й одра-дою... Шинок нiколи не пустує: то той, то другий... I нашi хлопцi тамi, Як перепаде чарка горiлки - за упокой раба божого, за здоров'я наро­джено­го, або й так по пригодi, то й добре! Веселий спiва вiн, ко­ли спiвають тi, що частують, а плаче, коли вони плачуть... Як же випадав коли такий нещасний день, що нi роботи, нi в шинку нiкого, а в самого нi крихти хлiба, нi шага грошей - їсти, аж шкура болить, випити - аж за серце ссе... не грiх тодi й пiдняти, що легко лежить!..


З оцими-то злодiйкуватими ледацюгами, гультi­паками зазнався Чiпка. Тиняючись з шинку до шинку, стрiв вiн їх раз, удруге... як частував кожного, хто пi­двертався пiд ру­ку; вони зараз же таки й втерлися його в това­риство. Пили на його кошт; гуляли за ото добро; роз­ка­зу­вали йому своє бiдолашне життя, ро свою гiрку долю, привернули йо­го жалiсне, тепер рроюжене неща­стям, серце - i потовари­шу­ва­ли... Цiлий день п'ють та гу­ляють по шинках, гуляють юдi й за пiвнiч, а перед свiтом iдуть до Чiпки висиплятись. Виспляться, викачаються, вiзь­муть з собою Чiпку та з до­бра його що-небудь, - та знову в шинок... Так кожнiсi­нь­кого дня.



Мотря спершу дивилася на таке безпутне життя та пла­кала, та вговорювала Чiпку; потiм того - лаяла, ганьбил­а; а далi - бiгала в себе по вгороду, по вулицi та кри­ча­ла-репетувала:


- Ой, лишенько! пропала ж я тепер... погине моя бiдна го­лiвонька... Тепер же менi все одно, що з мосту та в во­ду...


Стрiвають люди, жалкують, розпитують...


- Та як же?.. як же?.. - розказує кожному з плачем Мо­тря: - любий та милий був, а то ж зразу... на тобi, та цить! Не переживу ж я цього, не зможу - Свитку пропив, одежу всю - в однiй сорочцi, як харциза, як махамед який!.. Уже третю вiвцю пропиває... Та й товариство пiдобрав пiд пару - волоцюг зо всього свiта... Боже мiй! що ж тепер робити менi, бiднiй?..


- Ви б його вмовляли; ви б його словами ганьбили, - [радили] люди Мотрi...


- Чи я ж не вмовляла, чи я не благала?!. - плаче Мотря. - Та я ж йому не словами, я йому сльозами виливаю... гiрким­и докорами очi вибиваю... Та що з того?.. Сказано: як об стiну горохом!..


- То ви б у волость... Хай його з тиждень подержать у холоджниiй! Витверезвиться - опам'ятається, а то ради, - йому вже памороки забило...


Послухала Мотря людської в волость. Узяли Чiпку п'я­ного, силомiць посадили в чорну. Незчувся, як i за­снув...


Надвечiр оглянуться товаришi - нема мiж ними Чiп­ки. Увечерi пiшли, та як чорна була лихенька вже, вони її продрали й випустили невольника.


Iде Чiпка додому... У головi - хмiль; на серцi - зло... А тут ще ззаду йде Лушня, примовляє:


- Яка вона тобi мати? жалiтися на сина?! Хто назве її пi­сля сього матiр'ю? Садовiть, мов, сина в чорну: через його менi життя немає!.. Де се воно таке на свiтi видано?!


Не йде Чiпка - летить додому; не лише - огнем паше i, як скажений бик, налiтає на хату... Брязь! - одно вiкно... Дзень! - друге... Посипалось трете... Грюк! ногою в дверi... Полетiли й дверi в сiни. Мотря з переляку залiзла на печi аж у куток... Убiг Чiпка в хату, кричить:


- Де вона?.. де стара вiдьма?.. Чи не замiж, бува, забажал­а?.. Може, бахурiв навести заманулося?.. То щоб син не перечив, - у чорну його!..


Уразили такi гадючi слова материне серце. Як під­стрелена горлиця тiпається-б'ється, тихо туркоче й сто­гне: так мати затiпалась на печi в куточку, та стиха, гiрко промовила до сина:


- Побiйся, Чiпко,

1 ... 52 53 54 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"