Читати книгу - "Цілодобова книгарня містера Пенумбри, Робін Слоун"

Не знаю, що воно означає, але певен, що в цьому є якийсь сенс.

Далі сюжет уже знайомий: поки Фернвен і Телемах сплять (нарешті) у багато прибраних спочивальнях, Перший Маг краде сурму. Тоді він запалює червоний ліхтарик і пускає його в небо, даючи сигнал темним найманцям королеви Дракенії в Пінакському лісі. Вони тиняються поміж дерев — вишукують могили полеглих ельфів, викопують їхні кістки, стирають їх на порох, — та їм добре відомо, що означає цей сигнал. Вони збігаються до Цитаделі, і, зненацька прокинувшись у своїй кімнаті, Телемах Напівкровний бачить, що його обступили темні тіні. Вони з криком кидаються на нього.

На цьому друга книга закінчується.

— Це було щось неймовірне, — каже Кет. Ми наминаємо безглютенову вафлю в «Гурманському гроті», і вона розповідає мені про установчу зустріч нового Проектного Менеджменту. Вона вдягнена в кремового кольору блузку з гострим комірцем, а під нею проглядає її незмінна червона футболка.

— Жодними словами не передати, — продовжує вона. — Найкраща зустріч, на якій я була. Абсолютно… структурована. Ти знаєш, що відбувається кожнісінької секунди. Усі з ноутбуками…

— А ви хоч трохи дивились одне на одного?

— Та ні. Усе необхідне вже є на екрані. Порядок денний підлаштовується самостійно. Груповий чат. І перевірка фактів! Якщо ти виступаєш, спеціальні люди перевіряють твої аргументи, підтверджують або заперечують їх…

Схоже на Олімп для інженерів.

— …а сама зустріч триває дуже довго, майже шість годин, але час минає непомітно, бо ти постійно напружено щось обмірковуєш. Просто викручуєш свій мозок. Стільки інформації потрібно засвоїти, і подають її дуже швидко. І вони — ми — так само швидко приймаємо рішення. Коли хтось ставить пропозицію на голосування, усе відбувається наживо, і ти маєш одразу проголосувати або передати свій голос комусь іншому…

Тепер це більше скидається на реаліті-шоу. А вафля препогана.

— Є один інженер на ім’я Алекс, він дуже крутий, створив більшість мап Google, і, здається, я йому подобаюсь… Він уже один раз передав мені свій голос… Це дуже незвично, адже я новенька…

Я б передав цьому Алексові кулак в обличчя.

— …а ще там сила-силенна дизайнерів, більше, ніж зазвичай. Дехто каже, що вони «підправили» алгоритм відбору. Може, тому і я потрапила до ПМ, бо я ж дизайнер і програміст. Оптимальне поєднання. Якось так. — Нарешті Кет переводить подих. — Я зробила презентацію. Мабуть, це не зовсім те, що потрібне для першої зустрічі ПМ, але я питала Раджа, й він сказав, що виглядає нічогенько. Може, не така вже й погана ідея. Справити враження. — Ще раз перевела подих. — Я розказала їм про Мануція.

Вона це зробила.

— Про те, яка це дивовижна стародавня книга, справжня реліквія, справжні старі знання, СЗ…

Вона направду це зробила.

— …а тоді я розказала, що є некомерційна організація, яка намагається її розшифрувати…

— Некомерційна?

— Це звучить краще, аніж, скажімо, таємне товариство. Отож я розказала, що вони намагаються розшифрувати книжку, і присутні, певна річ, пожвавились, бо всі ґуґлівці полюбляють коди…

Книжки: нудотно. Коди: круто. І це люди, які керують Інтернетом.

— …і я кажу, може б, ми витратили трохи часу на цей проект, бо він може започаткувати новий напрям, наприклад, якийсь загальнодоступний сервіс для розшифровування…

Ця дівчина знає, як зацікавити аудиторію.

— …і всі подумали, що це класна ідея. І ми проголосували.

Прекрасно. Більше нема потреби робити все потай. Завдяки Кет у нас тепер є офіційна підтримка Google. Фантастика. Я цікавлюся, коли вони візьмуться за розшифровування.

— Ну, я маю все це організувати. — Вона перераховує завдання, загинаючи пальці. — Назбираю трохи добровольців. Тоді сформуємо систему й перевіримо, чи з текстом усе добре, — тут мені допоможе Джад. Нам, безперечно, треба поговорити з містером Пенумброю. Чи зможе він приїхати до Маунтін-В’ю? Якось так. Гадаю, усе мало б бути готове десь… за два тижні. Скажімо, два тижні від сьогоднішнього дня. — Вона впевнено киває.

Таємне товариство вчених п’ять століть ламало голови над цією загадкою. А ми запланували розгадати її в п’ятницю вранці.

Пенумбра погодився не зачиняти книгарні, доки банківський рахунок геть не всохне, отож я повертаюся на роботу, але тепер у мене є особлива місія. Я замовляю каталог книжкових дистриб’юторів. Запускаю ще одну рекламну кампанію Google, цього разу масштабнішу. Пишу повідомлення організаторові великого літературного фестивалю в Сан-Франциско, який триває цілий тиждень і приваблює щедрих на гроші читачів аж із Фресно. Завдання не з легких, але гадаю, що ми впораємося. Я думаю, що нам до снаги знайти справжніх покупців. І зможемо обійтися без компанії Festina Lente. Хтозна, може, навіть розкрутимо цю крамничку й зробимо з неї справжній бізнес.

За двадцять чотири години від старту рекламної кампанії до книгарні забрели аж одинадцять заблукалих душ, і це, скажу я вам, чудовий результат, адже раніше тут була однісінька заблукала душа — моя. Усі нові клієнти кивають, коли я питаю про рекламу, і четверо з них таки щось купляють. Троє беруть нові романи Муракамі, які я поскладав стосиком біля листівки, зазначивши на ній, які захопливі ці книги. Листівку підписано «містером Пенумброю» з імітацією його вигадливого почерку — упевнений, покупцям саме таке й подобається.

Трохи за північ я помічаю за вікном Коротку Курточку із сусіднього стрип-клубу «Дупці». Вона, опустивши голову, прямує до автобусної зупинки. Я кидаюся до дверей.

— Альберт Ейнштейн! — кричу, вибігаючи на тротуар.

— Що? — питає вона. — Мене звуть Дафні…

— У нас є біографія Альберта Ейнштейна, — кажу я. — Авторства Айзексона. Це той, що написав про Стіва Джобса. Вам ще потрібно?

Вона усміхається й розвертається на своїх каблуках — ви­соченних каблуках, — і так я продаю п’ять книжок за одну ніч. Новий рекорд.

Щодня прибувають нові книжки. Коли я приходжу наступного вечора, Олівер зі здивованим і трохи підозріливим виглядом показує мені нагромаджені коробки. Олівера трохи вибило з рівноваги, коли я повернувся й розповів йому все, про що дізнався в Нью-Йорку.

— Я