Читати книгу - "Смерть моя, життя моє, Ерато Нуар"

– Як скажете, – кивок, скоріше схожий на уклін, невловима посмішка. Пронизливий погляд.

Розвернувшись, він вийшов за двері. Але далеко йти не довелося: брат сам вирішив перевірити, що тут у нас відбувається.

Турбота блондина була приємною. Як і бажання зрозуміти, готовність зачекати.

І все ж м'яко, але непохитно я виставила його з кімнати. Тут – справи сім'ї, до якої він наразі не належав.

Удвох із Картером ми змінили пов'язки, знову обробивши рани. Брат приніс мені поїсти – я відмовилася виходити, залишати чоловіка одного. Раптом знову прокинеться?

Дочекавшись, поки з'їм все до крихти, він забрав тацю і залишив мене відпочивати.

Розмірковуючи про все, я лягла на ліжко. Адже Грегорі... справді дуже цікавий чоловік. І, на відміну від Елінге, він буде зважати на мене! Я не могла уявити, щоб він наказним тоном сказав мені «Ні!». Зате цілком уявляла, як він розпитуватиме мене, радитиметься...

По татуюванню пробігли сині іскри і знову згасли. Немов у відповідь спалахнув візерунок на стінах. Відстукав кілька нерівних биттів. Наче рваний ритм серця, від чого стало важко, незатишно. І знову згас.

Темнішало. Я прислухалася до важкого дихання Еллінге Сольгарда, намагаючись прийняти правильне рішення.

Може, Кратер правий? Я нічого не винна чоловікові. Я не виходила заміж з доброї волі – мене йому віддали, все вирішили не питаючи. Обрали із самого дитинства. Чому я не можу пожити задля себе? Народити нормальних дітей, виховати, полюбити? Вийти заміж за чоловіка, який не буде... перетворюватися на дракона та викидати полум'я! І наказувати, не пояснюючи.

Так, мене завжди вчили, що ніатарі сплачують за мир інших людей. Ми не належимо собі. У цьому наше призначення. Але я ніколи не думала, що заради цього маю померти!

Але якщо Еллінге не стане...

Я глянула на чоловіка. Ні, бути щасливою за чужий рахунок теж не по мені.

Який тоді вихід?

Напевно, я задрімала. У голові все крутилися думки, питання без відповідей та відповіді, яких не хотілося знати. Я влаштувалася зручніше на жорсткій подушці під тонкою колючою ковдрою.

Щоб підхопитися від тихого шереха, що роздався, настороживши.