Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

          Коли я прокинулася, Леона не було поруч. Темні штори не давали денному світлу потрапити в кімнату. Тут панували напівтемрява і тиша.

          Я поволі підвелась і сіла на ліжку. Лихоманка минула. Від цього я почувала себе трохи краще. Обережно, наче вперше, я зробила пару кроків. В голові паморочилось та я вийшла з кімнати, намагаючись не звертати уваги на це.

          Повільно, я дійшла до кухні і вперлася в одвірок. Сили покинули мене і йти далі я не могла. Леон порався з приготуванням їжі. Побачивши мене, він миттю підійшов до мене і підхопив на руки.

          - Діано, ти чого встала? – стурбовано запитав він.

          - Мені потрібно в туалет. – тихо промовила я. Кволо посміхнувшись, я додала: – Але без тебе.

          Леон посміхнувся і поцілував мене в чоло. Він почекав мене за дверима і на руках відніс в спальню. Вклавши мене в ліжко, Леон запитав:

          - Кицюню, як ти почуваєшся?

          - Трохи краще. – відповіла я. – Голова вже не болить. Та й жар минув.

          - Зараз поп’єш бульйону і тобі стане ще краще. – сказав Леон, лагідно цілуючи мене.

          - Не хочу. – капризно промовила я. – Їсти зовсім не хочеться.

          - Треба, сонечко. – Його голос був лагідним. – Організму потрібно відновити сили. Ти зовсім виснажена.

          Це було правдою. Погане харчування, відсутність нормального сну, розумове й фізичне перевантаження довели мене до знемоги. Будучи в такому стані застуда вмить підкосила мене.

          - Ти спав? – поцікавилась я, дивлячись на його стомлений вигляд.

          - Посплю, коли тобі стане краще. – сказав Леон і вийшов з кімнати.

          Я лежала із заплющеними очима і раділа тому, що знаходжусь тут. Найменше, чого мені хотілося, бути зараз в шумному гуртожитку й терпіти галас сусідів за стіною.

          Цікаво, яка зараз година? Я потягнулась за своїм телефоном, що лежав на тумбочці. П’ята вечора?! Я не могла повірити своїм очам!

          «Добряче мене вирубало!» - подумала я і поклала телефон назад. Знову з’явився головний біль, який змусив мене замружитись.

          В кімнату зайшов Леонід. Він сів на краєчок ліжка і допоміг мені підвестися. Не поспішаючи, я випила горнятко теплого бульйону.

          - Тобі потрібно випити ліки. – сказав він і протягнув мені декілька пігулок.

          Одним махом я проковтнула їх і завалилась в ліжко. Дрімота поборола мене, огортаючи й відносячи в обійми сну.

          Лагідні поцілунки й турботливі обійми Леоніда розносили по моєму тілу приємне тепло. Я всміхалася, відчуваючи як його борода лоскоче мою шкіру. Радісне піднесення наповнювало мене зсередини. Всім серцем я відчувала щастя, яке він дарував мені. Мої руки обхопили його, а вуста шепотіли: «Коханий, коханий, коханий…»

          - Діанко, кохана моя, я тут. – Його голос змусив мене повернутись в реальність.

          - Леон? – Я не одразу зрозуміла, де я. – Що сталося?

          - Ти марила. – відповів він і пригорнув мене до себе. – Як почуваєшся, крихітко?

          - Мені вже краще. – сказала я і міцно притиснулася до нього.

          Лежачи в обіймах Леоніда, я відчувала, як кохання переповнює мене.

          - Яка година? – спиталася я, дивлячись на зашторені вікна. На вулиці було ще темно.

          - Сьома ранку. – Промовив він і підвівся, встаючи з ліжка. – Попий чаю з лимоном.

          Обережно притримуючи мене за плечі, Леон допоміг мені встати і простягнув горнятко.

          - Якійсь дивний смак. – сказала я, зробивши декілька ковтків. – Вирішив напоїти мене приворотним зіллям?

          Він розсміявся. Дивлячись на мене, все ще посміхаючись, Леонід промовив:

          - Дівчинко моя, це всього на всього, імбир.

          Я допила чай, відчуваючи, що сили потрохи повертаються до мене.

          «Сьома ранку» - повторила я подумки. Це означає, що сьогодні неділя. Майже на два дні я випала з життя. Так сильно застуда ще ні разу мене не ламала.

          Леонід взяв мою руку і припав губами до долоні. Його чорні очі дивились на мене з любов’ю, якою був просякнутий кожний його рух.