Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Тримайся за мене!
Рука Златана. Очі Златана.
«Проблем не виникне. Ми віддамо вам усе...» «Богуміни виступлять проти...»
Дихай.
Голос Златана.
«Мій рід прокляв демон. Нас зрадили».
***
Варта відчула це, перш ніж побачила: завихрення світла, котре виростало з руки Люцема, спрямоване на Морта. Атака, яка кілька днів тому мала вбити її. Атака, яка ледь не вбила Дикорослу. Атака, яка...
— Не смій! — чаклунка кинулась уперед.
Сила Мортового божевілля розвіялась. Срібне зілля підсихало на підлозі. Шуми зникли. Світ знову став цілісним. Досі затуманені очі Люцема дивилися на темного, сповнені холоду й злості.
Варта сплела павутину за півсекунди і розсіяла смертельну атаку.
— Геть від нього!
Голова світлих повернувся до неї.
Його волосся здіймалося вгору. Очі закотилися, оголюючи білки. Здасться, його божевілля торкнулося сильніше, ніж інших.
Друга атака прийшла одночасно справа і зліва. Варта невдало вивернулася від однієї. Кров забризкала її футболку.
Друга хвиля кресонула об золоті іскри щитів і стиснулася під впливом чужої сили до маленької намистини, білої і жаскої.
— Я ж казав, — прошипів Златан, здавлюючи намистину, — не доріс ти ще зі мною битися.
Він відкрив долоню. Рукавичка судді, пропалена наскрізь, не приховувала обсмалену рану.
Люцем заклекотів щось і осів на підлогу. З його рота пішла піна.
Морт впав у крісло.
Тиша запала гробова.
Ні Альтер, ні Люсент, ні Арі з Арі не ворушилися.
Варта сама ледь стояла на ногах.
— Паскудна у вашого Морта сила, — виплюнув Златан, трусячи пораненою рукою. — Може насправді зірвати з котушок.
— Златане, — дівчина сягнула до нього і поклала руку на спину, — здається, я бачила щось із минулого. Поки Мортова сила... і оте зілля, що дала Ружа. Я думала, що справді голова вибухне. Але бачила це точно... Рід, який зрадив твоїх предків...
— Це просто сон, — Златанова рука ковзнула на талію Варти, але його обличчя стало холодним і відстороненим. — Спи, Вартова...
І вона проти своєї волі підкорилась.
Розділ 12
У якому нарешті зустрічаються Еверест, тінь, Вартова, демон і проклятий іменинник
— Що ти, в біса, твориш? — Варта сіпнула руками, але вони були зв’язані міцно.
Златан не відповідав. Він діловито вичакловував пута і накладав їх на руки Евереста.
Білявий світляк лежав навпроти. Його обличчя виглядало хворим і втомленим.
Чаклунка сіпнулась знову. Ні шансу вирватися. Над цими путами чех попрацював гарно.
Після зіткнення зі світлими та Мортом дівчина очікувала прийти до тями вдома. Чи хоча б у якомусь знайомому місці. Чи в дорогому готелі — це було в Златановому стилі. І точно не зв’язаною. Але зараз над нею нависав похилий дощатий дах, крізь який задував прохолодний вітер. Це місце скидалося на занедбане горище.
— Нам потрібно поговорити про те, що я бачила, — наполегливо кинула вона і знову сіпнулась, хоча незрима павутина вгризалася в шкіру від кожного руху. — Це минуле. Воно справді було. Це важливо... Та зніми ти це своє закляття!
— Варто, припини, — голос чеха пролунав напружено й сухо. — Ти не звільнишся. Твоїх батьків я повідомив, що в нас багато справ, тому вони не турбуються. Твої темні друзі теж зайняті пошуками останньої точки. Нічого більше обговорювати ми не будемо.
— Мені цікавіше, де ми і чому я зв’язана, — дівчина сіпнулася ще раз, не покидаючи спроб звільнитися. Черв’як страху й сумніву звивався всередині й закликав її робити бодай що-небудь.
— Ми неподалік від місця, де має проявитися дванадцята точка. Я ще не знаю точно, де це станеться. Але знайду. Дякую, що допомогла мені дійти сюди. Ти молодець.
Варта глибоко вдихнула, щоб не гаркнути на мага.
— Чому ж тоді я, молодець, зв’язана?
— Щоб не наробила дурниць. Я дотримаю свого слова і до кінця Гри турбуватимуся про твою безпеку. Але для цього потрібна хоча б мінімальна страховка. Бо ти в нас панна надміру запальна і можеш наламати дров, коли це критично небажано.
Знову цей сухий тон і таємничість...
— Златане, що ти верзеш? Зніми це негайно! — дівчина розізлилась і спробувала випустити павутину, проте закляття пут чеха було набагато сильнішим за її потуги. — На тебе що, Мортове божевілля знову найшло?
— На мене взагалі божевілля найшло, що я з тобою зв’язався! — огризнувся маг раптово і тут же стих. — Ти просто не уявляєш, — його голос зазвучав страдницько. — Ти, Аґато Тарновецька, просто не уявляєш нічого.
— То поясни мені, — буркнула дівчина і перестала сіпати руки. Натомість вона втупилась у темні очі мага, але він відвів погляд, ніби боявся її.
— Скоро вже. Сама побачиш, — пробурмотів він швидко. — Розумієш, Варто, я дуже не хотів померти...
— Ти не помреш. Перестань вже.
— Але ти ж бачила. Ти бачила сама. Після Мортової атаки. Ти сказала... Твоя родина, твоя проклята родина зрадила нас, Варто. Сто років тому. Твої батьки. Вони продали свою місію Вартових, Варто, — він говорив усе швидше, а голос звучав усе нещасніше. — Вони продалися демонові. Через тебе.
— Златане, ти здурів? — не стрималась дівчина. — Які сто років? Які мої батьки?
— Вони зрадили Богумінів, інших захисників. В обмін на бажання. У них було бажання, яке порушувало всі правила. Усі, Варто, розумієш — всі? У них була донька, — Златан простягнув тремтячу руку до чаклунки й відсмикнув її, мовби обпікся. — Донька була єдина. Найдорожча. Улюблена. Смертельно хвора... Тому вони пішли на цей крок. Вирішили, що її життя важливіше за справу Вартових, важливіше за мій рід, за всі магічні роди та їх спокій! Важливіше за закони Конгломерату й навіть за закони здорового глузду! Вони обміняли звільнення демона на бажання. Бажання, Варто, яке мало порушити рамки часу і перенести їхню доньку в майбутнє. У достатньо далеке майбутнє, щоби її вилікували, — маг затнувся.
— І що, вилікували? — машинально продовжила Варта, хоча вона дуже хотіла помилятися.
— Так, — Златан нервово провів пальцями по волоссю. — Вилікували. Врятували. І віддали на удочеріння віддаленій родині, яка жила у Львові. Тим, хто не мав сил захисників. Тим, хто втратив власних дітей. Дівчинка швидко забула спогади раннього дитинства. І в неї нічого не залишилося від попереднього життя, крім медальйона з родинним фото. Так, Аґато
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець», після закриття браузера.