Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець 📚 - Українською

Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Варта у Грі" автора Наталія Ярославівна Матолінець. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 60
Перейти на сторінку:
Тарновецька, донька Вартових Станіслава і Амалії? Я знаю про тебе все. Ти не належиш до цього часу.

— Отож, якщо вся ця ахінея хоч на краплю правда, то я, трясця, польська панянка з початку XX століття, а мої батьки — легендарні маги, які зрадили твоїх. Через мене, — видихнула Варта, намагаючись упорядкувати думки, які оскаженіли й геть не хотіли сприймати слова Златана.

— Саме так, — маг дивився повз неї.

— Ти, звичайно, здурів, бевзю. І, мабуть, люто мене ненавидиш, — дівчина хотіла вимовити це твердо, але голос підвів і видав усю гіркоту, що затоплювала її.

— Хотів би я тебе ненавидіти. Як просто все стало би! — відказав чех і криво всміхнувся. — От і все, що тобі треба знати, Аґато... Хоча ні. Ще одне: знай, що за інших умов я би поїхав з тобою. У Прагу. До Кракова. Чи кудись ще. Але в нас немає інших умов і ніколи не буде.

Маг присів біля зв’язаної Варти, поклав руку їй на чоло і майже ніжно відгорнув темні хвилі волосся з обличчя.

— З тобою все буде добре. Дякую за допомогу.

— Розв’яжи мене негайно, — погрозливо відказала чаклунка.

— Ні, краще не втручайся далі, — відповів Златан, тоді зірвався на ноги й пішов геть, хряснувши дверима.

Варта залишилась наодинці з бентежними роздумами і непритомним Еверестом. Ні телефону в зоні досяжності. Ні баночки із зіллям. Ніхто не знає, де вона. Руки зв’язані. Світляк дрихне. Чех здурів. Життя зруйноване. І до повного щастя, судячи з темряви, яка горіла у невеликих круглих вікнах горища, надворі стояла ніч на 27 липня. День, коли проклятий маг помре від золота. Або зустріне свого демона.

***

— Прокинься. Підйо-о-ом! Годі валятися, — Варта штурхала Евереста носком черевика так довго, що коли він нахмурився і кліпнув кілька разів, чаклунка задоволено скрикнула.

— Що... якого... — пробурмотів світляк, скривився й тоді подивився на Варту більш усвідомлено. — Тарновецька чи що?

— Ну, привіт. Як самопочуття, Евересте? Може, хоча б ти розкажеш, як ми в цю діру втрапили?

— Нічого собі. Ти знаєш моє ім’я? — світляк нашорошився. — Не пригадую, щоби ми знайомилися.

— Тобі теж мізки відбило? — закотила очі чаклунка.

— Він справді не знає подробиць подій останніх тижнів, — голос від дверей змусив Варту здригнутися. — Річ у тім, що Орест Гірняк не покидав свого сховку весь цей час і жодного разу не спілкувався з тобою.

Златан Богумін-старший зі знайомим ціпком у руках та незмінно зверхньою усмішкою на обличчі стояв на порозі, і нічого хорошого це не могло означати.

— Що тут відбувається? — вимогливо спитала Варта у чеського судді, який зайшов на горище й окинув їх поглядом. — Де Златан? — мимоволі вирвалося у неї.

— Хтів би я знати, — кинув Богумін-старший і різко зачинив за собою двері. — Я тут з іншої причини, Ґатко. Урятувати життя твоє планую. Поки мій онучок проклятий не приніс тебе в жертву демонові, аби викупити власну душу. Як звучить, правда?.. Ну, а світляцький виродок нам у цьому допоможе.

— Я не буду ні в чому допомагати пітьмавій магічці, — відрізав Еверест з усією можливою злістю світлого.

— Тебе. Ніхто. Не питає, — чітко відмежовуючи кожне слово, сказав суддя і повернувся до Варти. — Ти вже дізналася про своє походження, панно Тарновецька?

Чаклунка кивнула й додала:

— Але я більше схиляюся до того, що ваш Златан здурів.

— Добре. Схиляйся, в цьому є сенс. Тоді будь ще в курсі того, що мій онучок впевнений, ніби зняти прокляття йому поможеш ти, — хрипкий голос судді викликав у Варти мурашки по тілу.

— Я не знаю нічого, — почала було дівчина, але Богумін перебив її.

— Тобі не треба знати. Тобі треба вмерти. Якби я помітив, як відчайдушно мій родич вчепиться в цю ідею! Та я б його не те що до Гри, навіть до Львова не впустив би.

— Його слова суттєво розходяться з вашими, — глухо зауважила дівчина, пригадуючи всі ті рази, коли Златан обіцяв захищати її до кінця Гри. Але ось кінець на носі — а далі?..

— Звичайно, вони розходяться! — суддю, здається, розвеселив цей факт. — Мій онучок планує врятувати не лише свій зад, а й усю померлу родину. Переписати історію, хах. І скасувати все, чого Богуміни досягнули за останнє століття... Таке його бажання. Тільки біда: для цього треба винуватицю прокляття, або ж, тебе відправити назад. Туди, звідти тебе висмикнули могутньою магією, аби врятувати... Так-так, часова магія існує, дуже складна, заборонена. Проте щоби вона діяла так, аби знищити прокляття, потрібно повернути все на свої місця у незмінному стані. Іншими словами, відмотати твій час до вихідної точки.

— І, якщо це можливо, — Варта скрипнула зубами, — я помру від хвороби, що не лікували сто років тому, бо знову стану тією приреченою дитиною.

— Швидко вловлюєш сенс, — прохрипів Богумін-старший.

— Та ви теж здуріли...

Суддя хмикнув:

— Ні виховання, ні совісті! На щастя, в нас є справжній Еверест, він же — дванадцята жертва світлих. І спостерігач імені мене. Загалом, пропоную тобі, Тарновецька, обіграти мого онука, позначити останню точку і загадати бажання. Будь-яке. Окрім як переписувати історію моєї сімейки, звичайно. Боюся, що мій онук міг надоумити тебе на такий крок.

— Ні, він нічого такого не робив. Златан лише хотів бажання для себе...

— Ну, він його в будь-якому разі не отримає. Стільки старань — і в пісок! От що буває, коли не слухати старших і досвідчених... Бажання твоє, Гатко. Гарантую.

Суддя замовк і вичікувально подивився на неї. Варта намагалась зрозуміти, що його слова означають насправді. Пазл перед її внутрішнім зором розпадався.

— Стійте, — відказала вона. — Якщо я це зроблю, то Златан помре від прокляття.

— Не помре. Наразі він захищений суддівською недоторканністю, — нетерпляче відповів Богумін-старший. — А я саме роблю все, щоби мирним шляхом зняти це прокляття. Без того, щоб ламати, трясця, стільки життів.

— Але батько Златана...

— Пережив свій 27-й день народження. Він загинув пізніше.

— Від прокляття?

— Ні. Від спротиву голові Конгломерату... Тарновецька, в нас не так багато часу на точіння лясів.

Варту насторожив цей поспіх.

— Чому ви так прагнете врятувати мене, а не свого онука? —

1 ... 53 54 55 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"