Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Гумовий Київ рожевих мрій 📚 - Українською

Читати книгу - "Гумовий Київ рожевих мрій"

195
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гумовий Київ рожевих мрій" автора Денис Кожухов. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 63
Перейти на сторінку:
не поховають, а викинуть моє тіло десь-інде, щоб гієни і круки розтягли його на шмаття.

Він схлипнув, і очі його зволожилися від сліз.

— Але навіть це ніщо, порівнюючи з тим, що я житиму далі. Жити, відчуваючи сором і мерзоту на душі від того, що зрадив тебе. Тавро негідника вб'є мене.

Він закрив обличчя руками і заридав вголос:

— Боже, за що мені це? Завжди я був правильною людиною, не заслуговую такого горя.

Світловолосий підсунувся ближче і, обійнявши його за плечі, прихилив голову до своїх грудей.

— Тому ти і обраний, що ти праведний. Це не покарання тобі, але випробування. До зірок шлях лежить крізь терен. Якщо ти обрав цей шлях, то, як би тобі не було важко, а слід йти вперед.

У іншому світі ми будемо щасливі. Там на нас чекає справжнє життя. Не рівня цій прелюдії. Ми будемо проводити вічність разом, розмірковуючи і втішаючись присутністю один одного. Ми будемо зустрічати біля брами Божої званих гостей. Спів херувимів буде пестити наші вуха. Ми будемо щасливі — я присягаюся тобі в цьому, але, щоб все це сталося і почалась новітня історія землі — нове, для душ терплячих та чекаючих, життя — потрібно зробити це.

Чорноволосий трохи заспокоївся і, м'яко звільнившись з обіймів свого наставника, знову підпер рукою підборіддя і втупився заплаканими очима в місяць.

— Не треба думати про несуттєве. Думки про це тільки заплямовують твої чисті наміри.

І лагідний та тихий голос продовжував:

— Думай про те, що станеться потім. Вважай, що все, що відбувається навколо, лише сон, а коли ти прокинешся, то побачиш мою посмішку і шлях, вимощений з хмаринок, по якому ми будемо йти, не відчуваючи втоми і не довгою дорогою, до країни, де знаходять відпочинок Чарівність, Врода, Щастя, Любов, Віра та інші якості, що так тяжко працюють на землі. Ми будемо жити вічно, і кожний день буде для нас новим, абсолютно новим і радісним — я тобі присягаю в тому.

Чорноволосий хлопець вродливим обличчям своїм віддзеркалював Тугу, Сум і Зажуру, але очі його, після слів вчителя, заіскрились і засяяли. Він примружився і після вагань тихо мовив:

— Я згоден. Я усвідомлюю все. Я розумію тебе, Ієшуа. Моє життя і душа в твоїх руках і в руках Всевишнього Бога Отця. Я все зроблю, що потрібно зробити. Я не викажу таємниці — буду німий.

Ледве помітна посмішка торкнула його обличчя і ниточки вуст, куточками своїми поповзли догори. Любов та зворушення висловлювали його добрі очі — очі Христа.

— Дякую тобі.

Він промовив це ніжно, неначе боявся підняти голос трішечки вище, щоб мова його не пролунала грубо.

— Я знав, навіть був впевнений, що ти даси мені свою згоду, Іуда — мій кращий учень і найближчий серед людей.

Вони піднялись з каміння, яке прихистило їх в цей важливий момент, і, обіймаючи один одного, пішли вздовж берега чудесної річки.

— То обговоримо деталі…

Ще це сказав Ієшуа і більше їх не було чутно. Дух мій, на жаль, не мав влади переслідувати їхні святі думки. Я чула те, що чула і переказую вам, щоб уникнути непорозумінь.

— За останню годину, мила Віро, ви мене здивували щонайменше двічі, а це, скажу я вам відверто, велика рідкість. Воно лежить, взагалі, в одній купі з неможливим. Деякі, — тут Зажура подивилася на молодика, який саме пригладжував турботливо свою зачіску, — дивують мене здебільшого своєю тупістю. Ви ж здивували мене приємно, і за це, якщо звісно ви не проти, хочу запропонувати вам свою дружбу і підтримку.

Зажура простягнула руку в сітчастій рукавичці Вірі Надіївні, але та не квапилась за неї вхопитись і трясти в радісному екстазі, а сказала ось що:

— Зажура пропонує дружбу Вірі, Надії та Любові? Підтримку? — вона всміхнулася вдумливо та заговорила далі: — Дуже дякую, але в моїх якостях і так цього не бракує.

Зажура скривилась й відсмикнула руку, наче від жаркого полум’я. Глибоку образу — от що можна було прочитати на її ще більш поблідлому обличчі.

— Ви не зрозуміли, — посміхнувшись, примирливо продовжила Віра Надіївна. — Не ображайтесь. Проти вас особисто я нічого не маю і не матиму, та якщо я почну водити з вами дружбу, що суперечить моїй цілісності, подумайте самі, на кого я тоді перетворюсь?

От ви з Оптимізмом лаєтесь постійно. Проте кожен з вас залишається тим, ким він є.

— Правильно! — вигукнув Мудрість, витріщивши очі.

Він завжди так робив, коли збирався щось і комусь доказувати.

— Правильно. Я згоден, після сьогоднішнього вечора стосунки між нами змінились, і змінились на краще. АЛЕ! Друзями ми бути не маємо права. Ти — Зажура, — він тикнув пальцем-гачком у бік сутінкової дами, — тобі зажурою й залишатися. Ти — Оптимізм Радісний? — на цей раз палець ткнувся у бік юнака, що подивився на діда, наче його вперше в житті бачив і по-дурному всміхнувся. — Тобі радіти і сміятись. Ви, мадам — тут він сховав палець в кулак, а останній спрямував до кишені — ваші якості не піддаються опису — вони святі. Ви, ваші підлеглі, виводили людство з жахливих станів і в усі часи допомагали жити. ЖИТИ!!! А я… — він затих, — та що я… Я Мудрість. Чи то хибна, чи то справжня — буває по різному. Одні називають себе мудрецями і городять, як по спині сапою, таке, що люди потім в мороці ще три сторіччя блукають, а інші полишають світ, цивілізацію і йдуть жити в ліси, пустелі, в гори, щоб їм ніхто не заважав правильно мислити і доходити до мудрості своїм шляхом. То справжні воїни. Рідко хто, повторюю, рідко хто з них ділиться продуктом своїх роздумів з іншими. — Все забирають з собою в могилу.

— Ну, досить вже нудьгувати, шановне панство. Не все так погано, — взяв слово, скориставшись паузою, Оптимізм. — Я вважаю, що є дійсність, де всі відображення чіткіші, а тому й викликають більш бурхливий емоційний стан. Та ще є сон, така собі мара, поринувши в яку, людина усвідомлює, що правильно, а що ні, і чинить відповідно. Але ж на те й є сон, щоб там була можливість схибити, право на помилку, коли хибиш і без особливих наслідків. Хоча і право це буває фатальним.

Оптимізм все теревенив, і його ніхто не зупиняв. Мабуть, хотілося всім послухати, що ж він скаже сьогодні такого…

— Ви всі розповіли цікаві історії, — продовжував він. — Мені вони всі сподобались. Чесно, сподобались. — і він бумкнув кулаком себе

1 ... 52 53 54 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гумовий Київ рожевих мрій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гумовий Київ рожевих мрій"