Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід 📚 - Українською

Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід" автора Роберт М. Вегнер. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 157
Перейти на сторінку:
кліщі й потягнувся за малою накладкою, якою користалися для кування наконечників. — Вони мають бути добре помітними, але отримали наказ відступити на Захід у випадку, якщо тут щось почнеться. Імперія не дозволить втягнути себе у війну, не стане ковадлом, на якому наступник Йавенира наново відкує єдність свого царства. Якщо, зрозуміло, цей старий сучий син нарешті помре. Якщо справи підуть погано, ми віддамо східні провінції, зачинимося у фортецях і дамо головну битву вглибині країні та на наших умовах. Не припустимося тих самих помилок, що і тридцять років тому.

Як на командира вільного чаардану, кха-дар пречудово орієнтувався в планах імперської армії.

— І ви залишите наші табори на поталу кочівників? — коваль вперше випростався і глянув на Ласкольника. Його темне обличчя було рівним і спокійним, ніби вони розмовляли про погоду, але Кайлін знала, що всередині він кипить. Це не була звичайна розмова про ціну заліза та військову тактику.

— Але ваших таборів тут уже не буде, — накладка пішла на місце, а кха-дар помірявся поглядом із Анд’еверсом. — І саме ця їх відсутність найімовірніше стане приводом для війни.

Щось брязнуло та затанцювало по ковадлу. Мале сталеве колесо з вісьмома шпицями якусь мить крутилося, а потім впало й покотилося в куток.

— Ціна тяглових коней пішла вгору вже минулого року: з восьми оргів до дванадцяти, — голос Ласкольника був спокійним і тихим. — І саме це привернуло увагу деяких… розумних людей, яким платять за те, щоби вони звертали увагу на такі речі. Чому? — запитали вони себе, — чому на землях, де живе майже чверть мільйона Фургонників, які розводять кращих тяглових коней у світі, раптом не можна купити добру запряжну пару? Не було ніякого мору і не продавали коней більше, ніж завжди, в іншу провінцію. І ясна річ, думку про те, що верданно продали їх се-кохландійцям, відкинули як абсурдну. Пояснення могло бути лише одне: Фургонники припинили продавати своїх коней. Але чому? Чи вони бажають контролювати ціни, домінувати на ринку? А може, річ у чомусь іншому?

Коваль витріщався в куток, куди закотився символ колеса, з таким виразом, наче він помітив привида.

— А потім дехто розумний вирішив перевірити, на що ще скочили ціни, — Ласкольник тепер стояв навпроти Анд’еверса, зосереджений та напружений. — Дерево, залізо, шкіри, фураж, зброя та їжа. Цей дехто розумний був колись квартирмайстром у Четвертій Армії, і його осяяло. Це виглядало так, ніби армія готується до війни: такі стрибки цін завжди супроводжували закупки для великої маси війська. Але ж які війська знаходяться на Сході? Адже регулярної кавалерії ми тут маємо не більше, ніж дванадцять тисяч, а вільні чаардани не почали раптом чимдуж озброюватися. Та й навіщо армії така кількість деревини? І тоді я зрозумів. Стільки дерева придалося б, якби хтось захотів збудувати тисячі фургонів.

Останню фразу він вимовив таким тоном, що коваль здригнувся, дивлячись на Ласкольника. Його обличчя стало дивно беззбройним і — тут Кайлін відчула переляк — мертвим.

— Фургони… — почав із ваганням. — Фургони вимагають ремонту. Ось і все.

Шепотів так, що вона ледве його чула, але це був незвичний шепіт. Майже прохальний.

— Напевне, — кха-дар стенув плечима. — І напевне, всі відразу. Авжеж. П’ять років тому було за щастя зустріти на дорозі одну верданнську колісницю, а нині навколо кожного табору та між ними носяться сотні — це просто така мода. Молоді шаліють. А зброю, фураж та їжу Фургонники скуповують, бо йде важка зима, після якої з’явиться чимало банд. А свою худобу й коней вони припинили продавати, бо бажають підняти ціни. Усе можна витлумачити. Усе. Кожну справу окремо. Кожна з них схожа на одну ниткуна гобелені, друже, і як таку ти її й не прочитаєш. Але якщо трохи відійти й глянути на цілість, то вона складається в картину палаючого кордону. Що вони планують, Анд’еверсе? А може інакше — куди вони вирушають? Бо те, що вони вирушать — це точно.

Коваль став рівно й машинально відкинув косу на спину. Якусь мить вони мірялися поглядами.

— Не знаю. Життям своїх дітей у цьому присягаюся. Перш ніж я виїхав з табору, дехто говорив про колеса. Про каравани, мандрівки та повернення на височину.

— Дехто говорив про повернення вже коли ви переходили брід, — прогарчав Ласкольник. — Вже тоді були такі, хто говорив: «Відпочинемо, зберемо сили й рушимо назад». І останні двадцять із чимось років вони повторювали цю балаканину знову й знову так довго, що їх припинили слухати. Навіть внутрішня розвідка припинила. Про верданно знали лише те, що вони розводять коней, роблять чудову упряж і непогану зброю, а ще постійно теревенять про те, аби відбити свою височину. Але далі балачок діло не заходить, бо ж їм тут добре: можуть торгувати, збільшувати табуни й жити в добробуті. Це дурня, яку повторюють дурнуваті старці, — пояснювали вони, — старці, що згадують за глеками пива свою молодість. Навіщо б їм повертатися на Літеранську височину, на цю землю, яка влітку продувається, а взимку промерзає наскрізь; на землю, за яку доведеться вести війну із се-кохландійцями? Там немає нічого, а тут вони мають усе. Принаймні — майбутнє, що краще за смерть у фургоні, підпаленому сотнею палаючих стріл. Що ж їх туди жене?

Анд’еверс уже заспокоївся, глибоко зітхнув і посміхнувся так, ніби йому в серце увіткнули ножа.

— Аволандерай.

— Що?

— У вас в Імперії немає такого слова. Це приблизно значить «гордість жереб’ят». Коли молодий кінь, близько року життя, намагається гнати навипередки з дорослими, чи коли хлопець, який щойно відкував свій кавайо, кидає виклик старому воїну, ми говоримо: аволандерай. І усміхаємося, бо загалом це привід для радощів — мати гордовите відважне потомство. Але те, що коїться зараз… у цьому є, була й залишається наша вина. Це провина старших. Ми виховали цих дітей… Ми хотіли переказати їм, як це — бути Фургонниками, хотіли навчити їх тому, як жити в каравані, хоча караванами ми вже не їздили. І ми розповідали про мандри, про великі, рухомі міста, про життя на височині. І брехали, говорячи лише про гордість, честь, волю й братерство. Створювали легенди, в яких не було місця племінним сваркам, зраді й підлості. Так, генерале, банда п’яних старців, що плетуть свої марення, виховала молоде покоління. І ми навіть не помітили, як хлопчики й дівчатка стали молодими чоловіками й жінками, чиї мрії проросли з наших казок… Ти кажеш, що кілька років тому було небагато колісниць. Це правда. Але ж кілька років тому візниці тих колісниць ще

1 ... 52 53 54 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"