Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід 📚 - Українською

Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід" автора Роберт М. Вегнер. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 157
Перейти на сторінку:
легко проходили під кінським черевом. А тепер вони лізуть у війну — і їх вже не можна стримати.

Коваль задивився кудись удалечінь.

— Колись ти запитав мене, чому я сюди приїхав. Я втік, Ґенно, втік від тих оповісток; не хотів, щоби мої сини виростали візницями колісниць, які вирушать у самовбивчу атаку; не хотів, аби мої доньки виростали вдовами, — він вказав у куток, куди закотилося колесо. — Я втік від цього, від колеса, яке вже тоді дехто починав носити. І від фургона, який би палав десь у степу.

— Важко втекти від колісниці, а бойові фургони не палають надто легко, батьку.

Дер’еко стояв біля входу в кузню та широко посміхався із крижаною гримасою виклику. Кайлін мало не підстрибнула, коли він там з’явився. Заслухавшись, вона не зауважила, коли він відійшов. Ласкольник глянув на двері, ніби саме цього й очікував, а тоді привітально кивнув.

— Якщо ти виїдеш звідси, перетнеш річку та попрямуєш на північний схід, то потрапиш на шлях до вашої височини, — сказав таким тоном, наче продовжував якусь розпочату раніше дискусію. — І якщо навіть він тобі невідомий, дорогу вкажуть рештки фургонів, звуглені дошки, почорніла оковка. Побачиш їх, нехай минуло навіть більше двадцяти років. Купці, які туди їздять, звуть цю дорогу Шляхом Спалених Фургонів.

— Ми про це знаємо. І ми не маємо наміру ображатися на цю назву. Але коли вибухнуло повстання, ми не мали справжніх бойових фургонів, бо кочівники кількома роками раніше наказали знищити їх усі. У Кривавому Марші брали участь лише жилі фургони, що ледь-ледь пристосовані до бою. І дякую, генерале, що ви про це сказали.

— Про що?

— Про те, що це наша височина.

Запала хвиля тиші. Ласкольник міряв Першого поглядом. Дивився на штани, на пояс, на шкіряну камізельку.

— Я бачив твою колісницю, хлопче. Солідні борти, місце для З двох, один стоїть спереду, другий — позаду. В такій колісниці непросто розмовляти під час дороги, еге ж?

— Якось даємо раду.

— Це бойова колісниця, Дере!

— Та я й не заперечую, — посмішка Дер’еко стала ще більш крижаною та викличною. — Це колісниця для битви. Табори відчувають загрозу, і не лише Манделлен, а й інші також. Зрештою, Імперія теж не почуває себе впевнено, якщо вже посуває до кордону війська. Причому — гвардійські полки. Усі, генерале, знають про це. Батько Війни прихворів, бійки поміж Синами можуть піти по всьому Сході. Я можу лише присягнути, що якщо вибухне війна, ми станемо щосили битися із загарбниками. І тому ми озброюємося.

Ласкольник закивав, наче звеселений нахабством молодого.

— Війна може спалахнути, якщо ви вирушите на Схід, а Батько Війни або його наступник сприймуть це як напад з боку Меекхану. Вам не спало на думку, що ці полки мають стримати не кочівників, а вас?

Навіть Анд’еверс, який вже деякий час мовчав, виглядав спантеличеним. Його першорідний син примружився.

— Ви цього не зробите, — сапнув.

— А чому ні? Якщо ми маємо не допустити війни…

Дер’еко нахилив голову, вишкірив зуби.

— Тільки спробуйте!

Кха-дар залишався спокійним. Його погляд переходив від батька до сина.

— Такі схожі, — усміхнувся він нарешті. — І такі різні. До цього часу я не був упевнений, чи ви справді маєте намір вирушити, Дер’еку. Твій батько зберіг мовчання, але не ти. Мудрість і вік — ніколи не стався до них легковажно.

— Ви не зможете нас втримати!

— Як знати! — стенув плечима Ласкольник. — Ми вже маємо тут двадцять тисяч професійної кавалерії та вдвічі більше нерегулярів, бо кожен командир полку отримав наказ наймати вільні чаардани. А що таке фургон без коня?

Якусь мить Дер’еко виглядав розгубленим. А лиш потім зрозумів.

— Тільки-но спробуйте торкнутися табунів… — прохрипів він.

— І що? Поженетеся за ними ногами? Ваші табуни й худоба надто великі, тож вони пасуться поза таборами. Ми знаємо, де саме. Буде достатньо одного декрету про конфіскацію, щоб військо захопило їх і відігнало вглиб Імперії. Табори можна блискавично оточити піхотою. І повір мені, вистачить кількох годин, щоби кожен із них опинився в оточенні ровів. Тож, питаю, чим є фургон без коней?

— Ви не зможете…

— Зможемо. Може, навіть проллється трохи крові. Ну що ж, це краще, ніж відкрита війна із се-кохландійцями. Але це лише варіант, хлопче. А я маю знати, хто ти зараз. Якщо звичайний візниця бойової колісниці, я втрачаю час, бо мушу переказати звістку комусь із вашого командування. Комусь із самого верху, тому, хто досі ховався від Щурів.

Дер’еко випростався й глянув на генерала згори. Ласкольник мав рацію — хлопець повинен ще багато чому навчитися.

— А… чому я мав би розмовляти із командиром малого чаардану? Що такого він може зробити?

— Він може переказати новини комусь, хто переконає когось іншого, що війна на прикордонні може й не спалахнути. Щури вже знають, що ви плануєте, і вони конче не хочуть цього допустити. Меекхану не потрібна нова атака кочівників, а тим більше в ситуації, коли можна просто зачекати.

— Аж поки Йавенир помре, а Сини Війни кинуться один одному до горлянок, рвучи його спадок? Той старий лантух із кістками вже багато місяців не встає з ліжка, а вісті від нього переказує перша дружина, тож усі очікують різанини. А якщо цього не станеться? Якщо вони оберуть нового Батька Війни мирно? А це може стати нашим найбільшим шансом.

Ласкольник почухав голову й несподівано розсміявся. М’яко, лагідно та щиро.

— Я, Анд’еверсе, ніби тебе бачу. Немов час повернувся на двадцять років назад. Така сама гаряча голова й відсутність розуму. Хто ти, Дере? Фелано? Каневей? Командуєш двома сотнями чи вже тисячею колісниць? А може, й усіма в окремому таборі?

Холодний виклик знову оселився в очах первородного.

— Я лише звичайний візниця.

Кха-дар засміявся знову. Тихо, але вже не так лагідно.

— Поясни йому, Анд’еверсе. Врешті-решт це ж твоя кров. Коваль кахикнув і зробив таке обличчя, наче мав якісь сумніви. А потім відвів погляд у куток кузні.

— Всі знають, що Батько Війни хворіє. Але такі новини з’являються серед людей вже багато років. Нічого незвичайного. А от те, що він помирає… що місяцями не встає з ліжка і що небагато хто бачить його останнім часом на власні очі… Це новини найціннішої ваги. Я оце тільки від тебе їх і почув. Тож якщо вони відомі тобі, це значить, що ти один із найважливіших командирів у таборі. А власне, хто із них, сину?

Це «сину» було таким… ніяким, що Кайлін відчула, як щось хапає її за горлянку.

Здається, саме це

1 ... 53 54 55 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"