Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » П'ять четвертинок апельсина 📚 - Українською

Читати книгу - "П'ять четвертинок апельсина"

564
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "П'ять четвертинок апельсина" автора Джоан Харріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 86
Перейти на сторінку:
я. – Де б ми взяли апельсини?

– Не знаю, – її очі підозріло зіщулились. – Можливо, у німців. Звідки мені знати, чим ви займаєтесь цілими днями?

То було так близько до правди, що на мить я заклякла, але не видала себе. Я знизала плечима, добре розуміючи, що Ренетт стежить за мною. Я адресувала їй застережний погляд.

Хочеш нас виказати, чи що?

Ренетт повернулась до своєї порції торта. Я ж продовжила спостерігати за матір’ю. Намагалась перегледіти її. Вона в цьому була вправніша за Кассі, її погляд був колючим, мов терен. Аж раптом вона різко підхопилася, потягнувши за собою скатертину й мало не перекинувши тарілки.

– На що ти витріщаєшся? – гримнула на мене мати, проштрикуючи повітря руками. – На що ти дивишся, хай тобі грець? Що ти там бачиш?

Я ще раз знизала плечима.

– Нічого.

– Брешеш! – якийсь пташиний голос, гострий і тонкий, ніби дзьоб дятла. – Ти завжди витріщаєшся на мене. Оглядаєш. На що ти дивишся? Що ти собі задумала, мале стерво?

Я відчувала її страх і нещастя, і від того моє серце сповнилося тріумфу. Вона відвела очі. Я зробила це, подумалось мені. Мені вдалося. Я перемогла.

Мати також це знала. Вона придивлялась до мене ще декілька секунд, та битву було програно. Я усміхнулась тільки їй помітною посмішкою. Її рука ковзнула до скроні – старий знайомий жест безпомічності.

– У мене болить голова, – важко промовила вона. – Я піду ляжу.

– Гарна ідея, – байдуже промовила я.

– Не забудьте помити тарілки, – наказала вона, та це були лише звуки. Вона знала, що програла. – Не смійте складати їх мокрими. Не залишайте…

Тут вона запнулась і півхвилини просиділа мовчки, втупившись у нікуди. Статуя, що застигла на піврусі з напіврозкритим ротом. Кінець фрази застиг між нами на тридцять секунд.

– …тарілок на сушарці на всю ніч, – нарешті договорила вона й пошкандибала коридором, зупинившись тільки, щоб зазирнути до ванної, де вже не було жодної пігулки.

Ми – Кассі, Ренетт і я – обмінялися поглядами.

– Томас наказав зустрітися з ним у «Поганій репутації», – повідомила я іншим. – Сказав, що буде весело.

Кассі пильно на мене поглянув.

– Як ти це зробила? – запитав він.

– Що зробила? – повторила за ним я.

– Ти знаєш, про що я.

Він говорив тихо й квапливо, навіть перелякано. У цю мить він ніби втратив свій авторитет. Тепер я була лідером, тим, кого всі інші визнають головним. Дивно, що хоч я відразу це збагнула, воно не принесло мені ніякої втіхи. Мої думки були зайняті іншим.

Я пропустила його запитання повз вуха.

– Почекаємо, доки вона засне, – вирішила я. – Годину, максимум дві. Потім підемо через поля. Ніхто нас не побачить. Можемо заховатись у провулку й там зачекати на нього.

У Ренетт заблищали очі, але Кассі був більш скептичний.

– Навіщо це? – поцікавився він. – Що ми будемо робити, коли доберемося туди? Нам нічого йому повідомити, і він уже залишив кіножурнали…

Я глипнула на нього.

– Журнали, – огризнулась я. – Це все, про що ти думаєш?

Кассі спохмурнів.

– Він сказав, там буде щось незвичне, – захоплено промовила я. – Невже тобі не цікаво?

– Не дуже. Це може бути небезпечно. Ти ж знаєш, що мати…

– Ти просто боягуз, – сердито бовкнула я.

– Ні!

Насправді він злякався. Я бачила це в очах.

– Боягуз.

– Я просто не бачу сенсу…

– Слабо?

Настала тиша. Кассі раптом благально подивися на Ренетт. Я перехопила його погляд і спробувала перегледіти його. Він витримав мій погляд секунду чи дві та відвернувся.

– Дитячі забавки, – пробурчав він з удаваною байдужістю.

– Таки слабо.

Кассі сердито махнув, що видавало його безпомічність і поразку.

– Ой, ну гаразд, але кажу тобі – це безглузде марнування часу…

Я переможно розреготалась.

6

Кафе «Погана репутація», а для завсідників – «Ля Реп»: дерев’яна підлога, полірована барна стійка, поряд із нею старе піаніно (звісно, нині бракує половини клавіш, а там, де був механізм, тепер тісняться горщики з геранню), ряд пляшок і всюди розвішані на гачках склянки. Вивіску замінила блакитна неонова штука, а ще є музичний та ігрові автомати, а тоді стояло тільки старезне піаніно й декілька столиків, які підсували до стіни, якщо комусь заманулось потанцювати.

Рафаель міг щось заграти, коли в нього був настрій, а хтось із жінок – Колетт Ґодін чи Аньєс Петі – іноді щось співали. Тоді ні в кого не було програвача, а радіо заборонялося, але ввечері це кафе ставало жвавим місцем, і ми інколи чули звідти музику навіть через поля, якщо вітер дув у правильному напрямку. Саме там Жульєн Лекоз програв у карти своє південне пасовисько – подейкували, що краще б він програв свою дружину, та ніхто не зважився б йому таке запропонувати. А ще це місце було другим домом для місцевих п’яничок, які розсідались на терасі, курили та грали в петанк[31] біля східців. Батько Поля частенько туди заходив, викликаючи незадоволення дружини. І хоч я ніколи не бачила його п’яним, повністю тверезим він теж ніколи не був; він розслаблено всміхався перехожим, демонструючи великі пожовтілі зубні протези. Ми ніколи не бували в цьому місці: наче були прив’язані до певної території та вважали деякі місця лише нашими, тоді як інші належали селу й дорослим – зазвичай загадкові й нецікаві місця: церква, пошта, де Мішель Ур’я розкладала кореспонденцію та пліткувала за стійкою, початкова школа, куди ми ходили раніше, і яка тепер була зачинена.

«Погана репутація».

Ми трималися подалі від неї ще й тому, що так наказала мати. Вона люто ненавиділа пиятику, бруд і розпусне життя, а це місце уособлювало для неї всі ці три поняття. Хоч вона й не ходила до церкви, погляди на життя мала майже пуританські – вірила в тяжку працю, чистий дім і ввічливих, добре вихованих дітей. Коли їй доводилось проходити повз це місце, вона на знак протесту опускала голову, перехрещувала шарф на впалих грудях і кривилася, зачувши музику чи регіт зсередини. Дивно, що така жінка – така стримана любителька порядку – стала жертвою наркотичної залежності.

«Я розбита навпіл, – писала вона у своєму щоденнику, – наче годинник. Коли сходить місяць, я стаю сама не своя». Вона

1 ... 52 53 54 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П'ять четвертинок апельсина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "П'ять четвертинок апельсина"