Читати книгу - "Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя"

За три місяці їй вдалося зібрати 200 перук. Вона казала: «Ідеться не про мене. Ця ідея з’явилася в моєму серці завдяки Богові».

Саме тоді мені спало на думку створити салон, у якому жінки, котрі втратили волосся під час лікування від раку, могли б отримати безкоштовні перуки. Тож на моїй дошці з’явилося «Місце зустрічі», куди кожна жінка, у житті якої з’явився рак, мала б змогу звернутися по безкоштовну підтримку.

Коли я поділилася своєю ідеєю з іншими людьми, вони вирішили створити такий салон у Бічвуді. Це було затишне місце з великим дзеркалом, яскравим освітленням, а також полицями на стінах, на яких ми планували розміщувати перуки.

Я написала колонку про те, що нам потрібні перуки. Перуки для брюнеток, білявок і рудоволосих. Перуки для жінок із сивим волоссям. Перуки для жінок усіх рас. Перуки будь-якої форми, кольору й стилю. Перуки з синтетичного волосся — бо за тими, що виготовляються з людського, важко доглядати.

Я просила людей звернутися до церкви, до школи, до своїх рідних, щоб вони пожертвували нові або вживані перуки «Місцю зустрічі». Ми потребували коштів, щоб придбати перуки та засоби для догляду. А ще нам потрібні були волонтери — працівники салонів краси, які могли б мити й розчісувати ці перуки.

Ми надіслали всім жінкам, у житті яких з’явився рак, повідомлення: втратити волосся не означає втратити надію. Ми хотіли, щоб у душі кожної з них запанував спокій. Наш салон мав назву «Світ волосся».

За кілька тижнів «Місцю зустрічі» пожертвували понад 500 перук, а ще нам вдалося зібрати понад 38 тисяч доларів. Люди з усього Клівленда хотіли взяти участь у цій справі. Філантроп Сем Міллер пожертвував три тисячі доларів. «Придбайте кількасот перук від мене, — сказав він. — Я знаю, що ця хвороба робить із людьми». Він бореться з раком уже понад 10 років.

Студенти з Академії святого Варфоломія в Міддлбурґ-Гайтс зібрали понад 700 доларів. В одній початковій школі діти заколювали волосся на перуках шпильками, жертвуючи кошти. У День святого Патрика студенти жертвували долар, щоб обрати «перуку дня». «Янголи плетива» з Бейнбриджа, які відвідували церкву Святих Янголів, пожертвували перуки. Агенція, що надавала послуги з догляду, пожертвувала машину, щоб зібрати перуки, якими вже користувались.

Нам телефонували десятки людей, які плакали й пропонували перуки своїх дружин, матерів та сестер, які померли від раку. На нашу пропозицію відгукнулося стільки людей, що «Місцю зустрічі» довелося відкрити ще один салон перук у західній частині Клівленда.

Перш ніж ми відкрилися, до нас у «Місце зустрічі» завітала на масаж старенька жіночка. Вона була в сивій перуці та бейсбольній кепці. Побачивши всі перуки, вона запитала, чи не могли б ми відкласти одну для неї ще до відкриття «Світу перук». Ейлін Коун, співробітниця медичної бібліотеки, не хотіла змушувати цю жінку чекати. Вона просто обожнює розповідати цю історію:

— Ми зачинили двері, вона зняла свою стару перуку і, вагаючись, показала на коротку перуку з завитками, а потім прошепотіла: «Я завжди мріяла про кучері». Вона вдягла її, і на обличчі цієї жінки з’явилася широка усмішка, хоч вона ледве стримувала сльози. «Я обожнюю цю перуку», — прошепотіла вона. Я хотіла покласти стару перуку в її сумку. «О ні, — впевнено мовила вона. — Це залишиться тут. У мене є те, що потрібне!»

Одна молода жінка, яка дуже схудла після хіміотерапії, приїхала до нас, щоб зустрітися з дієтологом. Її коротенька зухвала перука була гарненькою, але завеликою. Щоразу, коли їй хотілося чхнути, вона боялася, що перука злетить із голови. Ейлін описала свою радість в електронному листі:

Я дала їй спеціальну шапочку і сказала, щоб вона не поспішала з вибором. Вона обрала витончену перуку з довгим волоссям і кількома прядками іншого відтінку. Поглянула в люстро — і заплескала в долоні. «Саме те, що я хотіла!» — сказала вона. Вона вийшла до бібліотеки і сказала восьми незнайомим відвідувачам: «Погляньте-но на моє нове волосся!» Вони зааплодували. Вона попросила, щоб ми віддали її стару перуку якійсь іншій жінці, і пішла надвір, щоб показати мамі свій новий образ.

А потім до нас завітали чоловік із дружиною — і їхні очі почервоніли від сліз. Вони побували в багатьох крамницях, де продавали перуки, і вже були готові здатися. Волосся в дружини невдовзі мало почати випадати. Усі перуки, про які вона міряла, були завеликі, аж поки вона не помітила маленьку біляву перуку. Та ідеально їй пасувала. Чоловік усміхнувся, і вони пішли з салону, тримаючись за руки.

Ще одна жінка прийшла до салону з чоловіком. Вона нещодавно втратила волосся і вагалася, не знаючи, чи варто заходити всередину. А потім помітила одну перуку, що нагадувала її власне волосся. Вона поміряла, і їй дуже сподобалося. Вона покликала чоловіка, щоб він це побачив. Він завмер на порозі, а тоді вигукнув: «Моя красуня-наречена повернулася!»

Якось до салону потрапила жінка, яка щойно дізналася, що їй доведеться пройти хіміотерапію. Вона хотіла перуку з тонким і легеньким волоссям, як її зачіска. Звісно, вона її знайшла. Жінка поміряла перуку, а тоді сказала працівникам: «Я повернуся, коли вона мені знадобиться. Сподіваюся, вона ще буде тут». Вони простягли їй цю перуку.

— Невже все так просто? — мовила жінка.

Саме так.

Якщо ви хочете здійснити пожертву на придбання перук, надсилайте чек на адресу: The Gathering Place, 2330 °Commerce Park, Cleveland, Ohio 44122. Або відвідайте www.touchedbycancer.com.

Урок 42

Живи з піснею, що лунає в душі

Рокко Скотті — це наш місцевий Янкі Дудл Денді[15].

Думаю, він співав національний гімн набагато частіше, аніж будь-яка людина в цьому світі. Він виконував його під час кожної гри команди «Indians» протягом двадцяти років.

Він співав його на відкритті чемпіонату через годину після того, як вийшов із лікарні з купою швів після автомобільної аварії. Він співав для президентів Джеральда Форда та Рональда Рейґана. Якось протягом одного дня він заспівав гімн на шести різних заходах. Співав на стадіонах Нью-Йорка, Піттсбурґа і Балтимора; у футбольному Залі слави в Кентоні, у бейсбольному Залі слави в Куперстоуні, штат Нью-Йорк.

Рокко співав гімн майже для кожної провідної команди бейсбольної ліги. Співав на футбольних матчах.